Розділ «Змістовий модуль ІІ ДЕРЖАВА І ПРАВО ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКОГО ПЕРІОДУ ТА КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ»

Злочином («проступством» або «кримінальним ділом») вважалося порушення закону, заподіяння шкоди життю, здоров’ю, честі, майну особи. Виокремлювалися навмисні й ненавмисні злочини. Обставинами, що полегшували відповідальність, були виняткова злиденність, голод, провокація, малолітство та ін. Були знані необхідна оборона та «випадок», які звільняли від відповідальності. Поступово деталізуються такі інститути кримінального права, як замах на злочин, рецидив злочину, співучасть. Так, головні злочинці несли більш тяжкі покарання, ніж співучасники, яких було карано легше.

Найнебезпечнішими вважались злочини проти держави (державна зрада, образа царя, вивіз до ворога зброї, фальшивомонетництво та ін.). За державні злочини винуваті засуджувались до смертної кари і конфіскації майна. На смерть карали й за такий особливо небезпечний вид злочину, як гайдамацтво.

Злочини проти релігії (блюзнірство, віровідступництво, чародійство та ін.), як і раніше, каралися смертю, а в легших випадках - тілесними покараннями, позбавленням прав і вигнанням.

Злочинами проти особи вважались вбивство, каліцтво, тілесні ушкодження та побиття. Вбивства каралися смертною карою, спосіб якої залежав від кваліфікації злочину. Обтяжливо діяли наявність наміру, рецидиву, професійності; впливав на вирок і об’єкт злочину. Так, до убивців батьків, немовлят, старшини, а також за вчинення вбивства на замовлення або отруєння застосовувалась, здебільшого, кваліфікована смертна кара.

З оформленням панівних станів розвинулися злочини проти честі й свободи.

До майнових злочинів належали крадіжки, пограбування, підпалювання та інші способи знищення чужого майна. Ці злочини залежно від завданої шкоди поділялися на важкі й легкі (межею була вартість 20 крб.). Значно поширились посадові злочини, особливо такі, як казнокрадство і хабарництво. Майнові й посадові злочини карались повішенням (за обтяжуючих обставин), ув’язненням, тілесними покараннями, штрафами, конфіскаціями майна.

У системі правопорушень виділялись також злочини проти родини та моралі. За подружню зраду, многоженство, кровозмішення, зігнання плоду та інше карали звичайно відрубуванням голови. Прелюбодія, зловленого «на гарячому», чоловік міг безкарано вбити. Визначаючи кари за зґвалтування, неприродні статеві стосунки, викрадення жінки, позашлюбні зносини, вагалися між кваліфікованою смертною карою і публічним побиттям.

Метою системи покарань було залякування, заподіяння мук злочинцям, відшкодування шкоди, завданої злочинними діями, а також виправлення злочинця й запобігання новим злочинам.

Вищою мірою покарання була смертна кара, яка поділялася на просту (відрубування голови, повішення, розстріл) та кваліфіковану (четвертування, колесування, утоплення, спалення, посадження на палю, підвішення на гак, закопування живим у землю, заливання горла розтопленим оловом). Визначаючи серед різних форм смертної кари за найганебнішу повішення, закон залишав право вибору судом її найтяжчих форм, як комбінацію різних видів смертної кари й мук. Особливістю застосування смертної кари було поєднання її з ганебними покараннями.

Існували також покарання тілесні (відрубування руки, відрізання носа, вуха, язика), болісні (биття палицями, батогами, різками), ганебні (прив’язування до ганебного стовпа на майдані, посадження на дерев’яну кобилу, публічне шельмування).

Одним з найпоширеніших видів покарань стало ув’язнення, яке поділялося на кару в’язницею (тюремне) і арешт. Ув’язнення в тюрмі верхній, як правило, було на невеликі строки, часто-густо «до покори», і вважалося легким покаранням. Важкою формою ув’язнення було перебування в «тюрмі спідній», камері при ратушах, тобто ув’язнення підземне. До того ж воно вважалося карою більш ганьбленою. Арешт застосовувався переважно до шляхти й козацтва.

Як додаткові покарання застосовувалися вигнання з громади, церковна покута, відкликання образи, публічне прохання прощення. Набуло поширення також церковне каяття, яке як додаткове покарання накладали за злочини проти родини і людяності. У великі свята злочинець, стоячи в церковних дверях, прилюдно каявся за свою провину.

Як приватні покарання застосовувалися грошові виплати, розмір яких визначався залежно від стану скривдженого та наслідків злочину: головщина за вбивство (від 24 до 120 крб.), заплата за образу (від 4 до 60 крб.).

З поширенням російського законодавства, починаючи з середини XVIII ст., застосовуються заслання на каторгу.

У процесуальному праві не було чіткого поділу на кримінально- процесуальне й цивільно-процесуальне. Однак у XVIII ст. проявляється тенденція застосування обвинувально-змагального процесу при розгляді цивільних справ і слідчого (інквізиційного) при розгляді справ кримінальних. Процес з цивільних справ починався з позовної заяви, яка вже за доби гетьмана Д. Апостола мала подаватися в письмовій формі. Кримінальні справи порушувалися потерпілими, зацікавленими особами або державними органами. Судовими доказами вважались: власне зізнання, показання сторін, свідків, речі, документи, присяга. На стадії попереднього слідства у кримінальних справах для одержання доказів могли застосовуватися тортури й побиття. Однак від них звільнялись панівні верстви, особи духовного сану. Рішення і вироки можна було оскаржити у вищестоящі інстанції. При судах діяли адвокати. Судові рішення виконували спеціальні судові виконавці - возні.

У результаті національно-визвольної війни 1648-1654 рр. була створена українська національна держава, яка отримала міжнародне визнання. Приєднання її до Московської держави прирікало Україну на поступове обмеження й ліквідацію її автономії. Співіснування демократичної у своїй основі української козацької держави й абсолютистсько-монархічної Росії було можливе лише як тимчасове об’єднання, як реакція на зовнішньополітичні фактори. Своєрідність державного ладу Гетьманської держави полягала в тому, що тут тісно переплітались демократичні й монархічні начала, в основу системи управління був покладений військово-адміністративний устрій.

Характерним для України даного періоду є процес створення власної національної системи права. Важливе місце серед джерел права даного періоду належить гетьманським статтям, які були своєрідними конституціями гетьманської держави. Щоправда, вони дедалі більше обмежували саму державність Гетьманщини. Обмежувалась і сфера застосування гетьманського законодавства, яке все більше витіснялося законодавством царського уряду. Спроба власної української кодифікації права не набула завершеності і законодавчого оформлення через утрату Україною державності.

1. Розкрийте процес створення Української національної держави. Прочитайте додані до теми матеріали, що містять текст Декларації його королівської милості Війську Запорозькому” від 8 серпня 1649 р., яка отримала назву Зборівського договору. Використовуючи отримані з курсу теорії держави і права знання основних та додаткових ознак держави, проаналізуйте текст договору на предмет юридичного визнання в ньому козацької державності.

2. Дайте власне пояснення, що спричинило звернення Б. Хмельницького до Москви за військовою та дипломатичною допомогою. Познайомтеся із змістом Статей Б. Хмельницького (березень 1654 р.) та Жалуваної грамоти царя Олексія Михайловича Війську Запорозькому на збереження його прав і вольностей від 27 березня 1654 р. (додаються). Охарактеризуйте зміст Переяславсько-Московської угоди 1654 р. та процедуру її укладання. Які існують погляди на відносини України з Росією за цією угодою? Розкрийте їх. Які наслідки для України мав Переяславсько-Московський договір?

3. Розкрийте зміни у суспільному устрої та складіть схему суспільного ладу України після Визвольної війни.