Розділ 3. ОПЕРАЦІЯ «КРИМНАШ»

6. Державна власність України, що розміщується на день прийняття цієї постанови на території Республіки Крим, є державною власністю Республіки Крим.

7. Власність профспілкових та інших громадських організацій України, що розміщується на день прийняття цієї постанови на території Республіки Крим, є власністю підрозділів відповідних організацій, що розташовані в Республіці Крим, а якщо таких немає — державною власністю Республіки Крим.

8. Республіка Крим в особі Верховної Ради Автономної Республіки Крим звертається до Російської Федерації з пропозицією про прийняття Республіки Крим до складу Російської Федерації як нового суб’єкта Російської Федерації зі статусом республіки.

9. Ця постанова набирає чинності з дня її прийняття»662.

Відповідно до цієї постанови парламент Криму ухвалив рішення, що «офіційною грошовою одиницею (валютою) Республіки Крим є російський рубль, а також до 1 січня 2016 року офіційною валютою, відповідно до статті 48 Тимчасового положення, буде українська гривня».

Російська влада поспішала з «приєднанням» півострова. Відповідне юридичне обґрунтування вже було підготовлене в стінах російського парламенту. Спікер Держдуми РФ Сєргєй Наришкін заявив журналістам, що «приєднання» Криму відбудеться на основі міждержавної угоди: «Процедура буде такою: іноземна, суверенна держава звертається з проханням до РФ про входження до її складу та про укладення відповідної міждержавної угоди. Президент РФ інформує про це Держдуму й Раду Федерації та уряд РФ і в разі необхідності проводить необхідні консультації. Потім іде процес підготовки й підписання цієї міждержавної угоди. Після підписання Президент звертається до Конституційного суду на предмет, чи відповідає підписана угода Конституції РФ, і при позитивній відповіді до Держдуми вносяться два документи: підписана угода на ратифікацію, другий документ — проект закону про прийняття до складу РФ (нового суб’єкта)»663.

Наришкін також заявив, що референдум у Криму — історична подія для Росії: «Багато хто, особливо люди старшого покоління, опускали бюлетені в урни для голосування зі сльозами на очах, і це були сльози радості. Що стосується РФ, то, на жаль, ми повинні констатувати, що починаючи з 1991 року ми тільки втрачали територію, втрачали людей, і ось нарешті вперше після 1945 року ми набуваємо наших співвітчизників, тому й для нас, для Росії це дійсно історичний день»664.

Андрій Сенченко має таку думку: «Узагальнювати не можна. Але атмосфера в Криму змінюється. Правда, не завдяки діям української влади, а через дії окупантів. Вони влаштували 37-й рік. Кримчани, які ходили на референдум, мабуть, чекали дещо іншого — пенсії в рублях, зарплати в доларах, але цього не сталося. По суті справи, у Криму зараз терор. Люди, особливо ті, які працюють у великих бюджетних установах, які раніше могли за чашкою чаю обговорювати проблеми, зараз вітаються крізь зуби й мовчки йдуть далі. Бо не знають, куди далі сусід передасть те, що почує від них».

У відповідь на вчорашнє рішення Венеціанської комісії про незаконність референдуму росіяни вирішили обкрутити європейців: із Держдуми був відкликаний законопроект, який спрощував анексію Криму, тож підстав для рішення Венеціанської комісії більше ніби не було. Про це повідомив глава комітету Держдуми з конституційного законодавства й держбудівництва Владімір Плігін.

Аксьонов заявив, що на Крим чекає певний перехідний період, але він буде не довгим: «Певний час працюватиме перехідний період. Я думаю, протягом двох місяців ці питання будуть організовані. Поки „митних постів“ у прямому сенсі немає. Ми не перешкоджаємо перетинанню товарів через кордон, не проводимо митне оформлення. Перехідний період буде „досить м’яким“, щоби підприємці встигли перебудуватися під російське законодавство й укласти нові контракти та договори»665.

За словами, Аксьонова, Росія вже виділила Криму фінансову допомогу в розмірі 15 млрд. рублів, ще до «прийняття» півострова до свого складу.

Найменш зрозумілою була реакція представників Євросоюзу. Важко сказати, чи то вони були в шоці від дій Росії, чи позначилася повна відсутність у них стратегічного плану дій. Так, тодішній верховний представник ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки Кетрін Ештон зробила взагалі відірвану від реальності заяву: «Ми віддаємо належне стриманому ставленню, що демонструє Україна у відповідь на кризу. Ми закликаємо українську владу продовжувати цей підхід»666. Зрозуміло, що подібні розмиті дипломатичні заяви не могли вплинути на нову окупаційну владу й сепаратистів.

Заступник голови Меджлісу Нариман Джелял звернувся до ВР України з проханням надати кримським татарам статус корінного народу Криму, аби вони мали повне право відстоювати українську державність на півострові: «Ми знаємо, що російська влада готує анексію Криму. Тому ми звернулися до парламенту України із закликом визнати статус корінного народу за кримськими татарами й негайно забезпечити вільне волевиявлення кримських татар. <…> Усім відомо, що кримські татари є послідовними захисниками суверенності та територіальної цілісності України. Для того щоб ми, зміцнившись, могли відстоювати українську державність, українську суверенність у Криму»667.

Ліля Буджурова розмірковує: «Де країна? Де весь світ, який ми наївно вважали цивілізованим? Де міжнародні зобов’язання, включаючи Будапештські угоди? Чому військові, чия професія — захищати батьківщину, здатні лише на мужній телефонний дзвінок журналістам із проханням „Приїжджайте скоріше, нас оточують“. Коли звичний світ валиться, і його уламки б’ють в саме серце, залишається одне — працювати. Ми так і робили, не даючи собі можливості зупинитися й перепочити. Відпочинок — це час для запитань. А коли на них немає відповідей — це безнадія».

Маючи на руках дані незаконного «референдуму», аксьоновські «самооборонівці» діяли все зухваліше. Прес-служба ВМС ЗС України повідомила: «17 березня, усупереч раніше досягнутим домовленостям між командуванням ВМС ЗСУ та представниками керівництва ЗС РФ, здійснена чергова спроба силового захоплення в Криму щодо українських військових формувань. Об’єктом нападу став військово-медичний заклад у Севастополі. Представниками загонів „народної самооборони“ (принаймні вони так себе позиціонують) сьогодні здійснений безпардонний, віроломний прохід на територію Військово-медичного центру Кримського регіону, де на лікуванні перебувають 273 хворих, зокрема 61 ветеран Збройних Сил та військовий пенсіонер. Своїм „рейдом“ члени загону „народної самооборони“ поставили під загрозу життя 6 хворих, що знаходяться в реанімаційному відділенні, тим більше що 4 з них — люди пенсійного віку».

17 березня Севастопольська міськрада одноголосно прийняла рішення перейменувати себе в Законодавчі збори Севастополя. Крім того, депутати доручили «меру» Алєксєю Чалому підписати міждержавний договір про прийняття Севастополя до складу Росії.

Володимир Константинов, який практично не коментував нічого в останні дні й мало з’являвся на публіці, цього дня виринув із публічною заявою — закликав народних депутатів України від Криму скласти свої мандати й повернутися на півострів: «Зараз потрібно всім, засукавши рукава, дуже серйозно попрацювати на благо кримчан, щоби цей перехідний період був найменш болючим»668.

Константинов також запевнив, що українські військові не переслідуватимуться у Криму, але він все-таки спробує умовити їх перейти на бік Росії, тобто зрадити державі й присязі: «Військовослужбовцям українських Збройних Сил буде надана альтернатива: нести службу в Криму, принісши присягу Республіці, або продовжити її поза межами Криму — у складі української армії. Той же принцип буде застосований до держслужбовців, працівників силових структур, до всіх, хто присягав на вірність Україні. Ніхто нікого насильно не змушуватиме переприсягати». Насправді цього дотримано не було.

Українська влада почала робити перші заяви, які стосувалися майбутніх біженців і тимчасово переміщених осіб із території АР Крим та міста Севастополь. Так, перший віце-прем’єр українського уряду Віталій Ярема заявив цього дня, що українська влада готова допомогти переселенню на материкову Україну всіх тих, хто бажає переїхати з території окупованого півострову. Але час показав, що ці заяви мало корелювалися з реальністю. Насправді всі тимчасові біженці, кількість яких протягом наступного року зросла до понад 50 тисяч, залишилися сам на сам із власними проблемами. Єдиними, хто хоч якось намагався їм допомогти, виявилися українські волонтери.

Мирних кримчан Ярема запевнив: «Ми обговорювали це питання із США, зокрема я звертався до сенатора Маккейна з проханням, якщо відбудеться гуманітарна катастрофа, щоби нам надали гуманітарну допомогу. Якщо жителі Криму захочуть переселитися на материкову частину України, ми робитимемо все можливе, щоби влаштувати їх життя на новому місці»669. На жаль, у реальності люди були змушені покладатися на самих себе.