Розділ 3. ОПЕРАЦІЯ «КРИМНАШ»

Матвій Ганапольський каже: «Гадаю, що все набагато складніше, ніж здається на перший погляд. Бажання багатьох кримчан бути з Росією чи з Путіним — це не більше ніж віра в народну казку. Це як мрії про еміграцію. Коли нам погано в нашій країні, ми мріємо, що поїдемо до іншої країни, і нам там буде добре. А тут випала нагода поїхати в іншу країну, не покидаючи власних будинків».

Після цього о 10:10 за московським часом на сайті Кремля з’явилося повідомлення: «Владімір Путін відповідно до статті 6 Федерального конституційного закону „Про порядок прийняття в Російську Федерацію й утворення в її складі нового суб’єкта Російської Федерації“ повідомив Раду Федерації Федеральних зборів, Державну думу Федеральних зборів і уряд про пропозиції Державної Ради Республіки Крим — парламенту Республіки Крим та Законодавчих зборів міста Севастополя про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим, включаючи місто Севастополь, і утворення у складі Російської Федерації нових суб’єктів»681. Прес-служба Кремля також повідомила, що за три години російський президент виступить із офіційною заявою щодо Криму.

Блоґер Ліза Богуцька згадує: «18-го числа Путін заявив, що приймає в обійми Республіку Крим. І я все чекала, що зараз наша влада щось зробить. Адже не було такого суб’єкта — „Республіка Крим“. Є Автономна Республіка Крим у складі України. Немає ніякої ізольованої республіки. Але наші змовчали. І попри все це, наші війська продовжували чинити опір. У них нічого не було! Наші люди простягали їм переноски, щоби вони могли телефони зарядити і якось один з одним зв’язуватися. Тому що до них приходили росіяни й говорили: здавайтеся, ви останні залишилися, усі інші здалися. Це такий, відомий зеківський прийом».

Розуміючи, що ситуація розвивається за сценарієм «від поганого до ще гіршого», МЗС України назвало те, що відбувалося в Москві, таким, що «не має нічого спільного з демократією, правом і здоровим глуздом». Українське дипломатичне відомство пообіцяло, що Київ вдаватиметься до всіх міжнародних заходів «для відновлення статус-кво».

Уранці прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк звернувся російською мовою до жителів південних і східних областей України: «На превеликий жаль, Крим не єдиний регіон України, де зовнішні сили намагаються дестабілізувати ситуацію, розпалити штучні конфлікти, організувати безлади та спровокувати збройну агресію ззовні під приводом нібито захисту прав російськомовного населення. Режисуру не надто численних, але досить агресивних мітингів у Харкові, Донецьку та Луганську, інших містах здійснюють зовнішні сили. Правоохоронними органами зібрані переконливі докази причетності російських спецслужб до організації безладів на сході нашої країни»682. Спершу Яценюк уникав прямо називати Росію агресором, надавши перевагу евфемізму «зовнішні сили». Це був лише початок того пекла, імена якому невдовзі придумуватимуть у Кремлі: «ДНР», «ЛНР», «Новоросія».

Яценюк заявив, що Україна не ставитиме хрест на відносинах із РФ і все ще сподівається зберегти мир: «Зв’язки з ЄС і Росією ми не розглядаємо за принципом „або — або“. Незважаючи на катастрофічне погіршення відносин з Росією, допущене не з нашої вини, незважаючи на збройну агресію Росії проти України, я зроблю все можливе, щоби не просто зберегти мир, але й побудувати з Росією справді партнерські й добросусідські відносини»683.

Яценюк розповідає про той час: «У нас, у кращому випадку, боєздатних сил, як кажуть, було п’ять тисяч. А я вважаю, що і п’яти тисяч не було. Нікого не було ні обстріляного, ні обкатаного, ні об’їждженого. У нас якщо було, то 500 людей, які служили в миротворчих місіях. Важкувато, щоби ці півтисячі перебили військове угруповання Російської Федерації, яке налічувало близько 20 тисяч осіб. Росія якраз була переконана в тому, що ми відправимо 500 людей, їх там усіх положать, і що світ не розбереться, що сталося. Тут була дуже важлива психологічна річ: тільки-но ми починаємо військову операцію, виходить, що ми винні — не Росія її почала, а ми, і весь світ це бачить».

Хоч як це парадоксально звучить, але депутати Держдуми попросили в цей день західних політиків покарати їх санкціями, про що написала Лента.Ру з посиланням на ИТАР-ТАСС. Серед більшості депутатів навіть почалися змагання, щоби потрапити до американського та європейського санкційного списку. Російські парламентарії щиро обурювалися, якщо не знаходили себе в переліку прізвищ указу Барака Обами, підписаному напередодні. Очевидно, така гра у значимість показувала нерозуміння подальших тяжких наслідків для більшості російських політиків. Вони сприймали це захопливою грою, у якій поява прізвища в санкційному списку давала змогу його власнику довести свою лояльність президенту Владіміру Путіну. За пропозицію ввести проти них самих санкції з боку США та ЄС проголосували 373 депутати. А щоби, як то кажуть, двічі не вставати, 436 депутатів Держдуми ще й проголосували за закон «проти гей-пропаганди».

Ось спогади Іллі Пономарьова щодо санкцій: «Після голосування до мене підходили купа народу в Думі. І серед тих, хто підходив, домінуючим настроєм була заздрість. Говорили: „От ти сука, на нас санкції накладуть, а ти — чистенький будеш. У нас активи заберуть, судити будуть, а тебе не чіпатимуть“.

Але потім, коли виявилося, що санкції мають вибірковий характер, вони заспокоїлися та почали на мене тицяти пальцем: мовляв, так тобі й треба!».

Slon.ru писав: «Лідер ЛДПР Владімір Жиріновскій негайно пояснив, чому одні потрапили в список, а інші ні: „Мене от не включають, а Міронова включили — бо знають, що він нічого їм не зробить! А я б їм улаштував!!! І взагалі, — раптом перейшов він на особистості, — ще питання, а чи потрібен нам лідер фракції з „чорного списку“?“ — „От мерзотник!“ — раптом пролунав на тлі цієї тиради чийсь голос. Утім, сказано було із захопленням — приблизно як: „От уже сучий син!“»684.

Заява МЗС РФ була витримана в кращих традиціях брежнєвського міністра закордонних справ Андрєя Громика: «Було підкреслено, що жителі республіки демократичним шляхом, відповідно до міжнародного права й Статуту ООН зробили свій вибір, який Росія приймає й поважає. Уведені ж США та Євросоюзом санкції абсолютно неприйнятні та без наслідків не залишаться»685.

«Українська правда» повідомила: «Близько 40 озброєних людей у камуфляжі перекрили в’їзд до КПП військової частини 4068 в Севастополі. О 23:00 17 березня українським військовим був поставлений ультиматум — до опівночі здатися. Станом на 00:06 українські військові не ухвалили рішення з приводу ультиматуму. Збройні загарбники поки також не застосовують жодних дій».

О 9-й ранку «самооборона» Аксьонова викрала ще одного українського офіцера. За повідомленням Владислава Селезньова, 30 представників «самооборони» проникли на територію квартирно-експлуатаційної частини (КЕЧ), після чого силоміць забрали із собою начальника КЕЧ підполковника Владислава Нечипоренка.

Як стало відомо цього дня, напередодні невідомі побили в Ялті українського журналіста газети «Сегодня» Дмитра Бунецького і фотокора Сергія Ніколаєва. Вісім невідомих напали на журналістів біля гімназії імені Чехова, завдали їм численних ударів, розбили обличчя, вибили зуби, відібрали в них телефони й документи.

Цього дня в Криму продовжувалося мародерство комерційної власності українських підприємств. Так, нападу кримської «самооборони» та козачків із Росії піддався центральний автосалон «Богдан Авто» у Сімферополі. Журналістську групу кримськотатарського телеканалу АТЙ, яка знімала ці безчинства мародерів, представники самооборони взяли в заручники, по-звірячому побили, відібрали в них усю редакційну техніку й паспорти.

Близько 13:00 Владислав Селезньов повідомив, що до Кіровського військового летовища російські військові доправили 11 зенітно-ракетних комплексів «Оса». А вже о 13:30 — що в Сімферополь до військового містечка прибули два «КамАЗи» з російськими військовими.

О 15:00 за московським часом розпочалася 45-хвилинна промова Владіміра Путіна в Георгіївському залі Кремля, де були присутні всі найвищі посадові особи Росії, включаючи прем’єра Дмітрія Мєдвєдєва, спікера Держдуми Сєргєя Наришкіна, спікера Ради Федерації Валентину Матвієнко, главу Верховної Ради Криму Володимира Константинова, самопроголошеного голову Радміну Криму Сергія Аксьонова та «народного мера» Севастополя Алєксєя Чалого. Останній був одягнений не за дрес-кодом у костюм, а в чорну «водолазку».

Виступ Путіна почався з аплодисментів, скандування «Россия, Россия!» та внесення в зал прапорів Автономної Республіки Крим і міста Севастополя. Цікаво, що герби були зображені саме в тих виконаннях, які затверджені за незалежної України. Виступ російського президента 33 рази переривався аплодисментами, кілька разів присутні робили це стоячи. За кількістю овацій Путін упевнено наблизився до промов Йосипа Сталіна та Леоніда Брежнєва. У російську історію цей виступ увійшов під назвою «Кримська промова» Владіміра Путіна686.

Путін розпочав з того, що пояснив — вони всі сьогодні зібралися «з питання, що має життєво важливе значення, історичне значення для всіх нас».