Розділ «9.3. МІЖНАРОДНІ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНІ ІНСТИТУТИ ТА ЇХ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ НА ІНВЕСТИЦІЙНОМУ РИНКУ»

Міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини посідають особливе місце у світовому господарстві, бо в них переплітаються політика й економіка, дипломатія та комерція, промислове виробництво, торгівля, фінанси і т.п. У широкому розумінні міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини - це сукупність економічних відносин ринку до процесу кругообігу міжнародного фінансового капіталу. Вони розглядаються одночасно як сукупність взаємопов'язаних елементів: валютних, фінансових та кредитних.

Інституціональна структура міжнародних валютних відносин містить численні міжнародні та регіональні валютно-фінансові установи, що створюються на базі багатосторонніх міждержавних угод. їх мета - сприяти розвитку міжнародної економіки, зовнішньої торгівлі та валютно-фінансового співробітництва, підтримувати рівновагу платіжних балансів країн, що входять до них, регулювати курси їхніх валют, надавати кредити цим країнам і гарантувати приватні позики за кордоном. Роль цих установ різноманітна. Одні з них, маючи великі ресурси та повноваження, здійснюють регулювання міжнародних валютних відносин, надають позики, технічну допомогу, в інших - переважає інформаційно-аналітичний аспект діяльності.

Новий масштаб міжнародної діяльності, характерний сучасній стадії розвитку людської цивілізації, є наслідком дії тенденції до глобалізації у планетарному вимірі. Цей процес складається з множини глибинних трансформацій, які відбуваються в різних сферах людської діяльності. Переплітаючись та взаємодіючи, вони формують нову якість, більшу за суму окремих елементів: створюється глобальна система, яка в економічному середовищі проявляється як глобальна економічна система. В її виникненні та формуванні беруть участь різні чинники та суб'єкти, однак визначальна роль належить міжнародним організаціям, які як глобальні інституції виступають безпосереднім носієм цих процесів.

Для кожної країни, яка прагне розвиватися інтегральною складовою глобальної економічної системи, без чого неможливо існувати в сучасних умовах, співпраця з міжнародними фінансовими організаціями є неминучою. Але форми, механізми та наслідки такої співпраці є різними, незважаючи на тс, що кожна з таких країн прагне максимізувати корисність від неї.

Для України ця проблема є особливо актуальна, бо діяльність глобальних фінансових інституцій є чинником, який суттєво впливає не лише на розвиток її економіки через реалізацію програм, спрямованих на ринкове реформування, структурну перебудову народного господарства та стабілізацію національної валюти, але й соціальної сфери. Водночас ця діяльність є чинником і нестабільності української економіки: фінансова заборгованість перед цими організаціями робить економічну систему уразливою, залежною від їх подальших кредитів.

Найбільш активною рушійною силою у стимулюванні глобалізаційного розвитку є Світовий Банк, який складається з двох установ - Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародної асоціації розвитку (МАР). Разом із Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), Багатобічним агентством по інвестиційних гарантіях (БАГІ) та Міжнародним центром по врегулюванню інвестиційних суперечок (МЦВІС) ці установи утворюють Групу організацій Світового банку. І хоча вони спеціалізуються на різних аспектах процесу розвитку, їх об'єднує загальна мета - світ без бідності.

Світовий банк обмінюється з країнами думками про те, які заходи економічної політики є оптимальними для досягнення поставлених ними цілей в сфері розвитку, та надає їм технічну, консультаційну та фінансову допомогу. Клієнтами МБРР є країни з середнім рівнем доходів і бідні платоспроможні країни, тоді як зусилля МАР зосереджені лише на допомозі бідним країнам.

Діяльність Світового банку ґрунтується на принципах кооперації, а його акціонерами є країни, що розвиваються, та розвинені країни-члени. їх представники - виконавчі директори, які визначають політику банку та здійснюють нагляд за його операційною діяльністю.

МБРР на кінець 2007 року налічує 185 країн-членів. Сукупний обсяг кредитування, наданого ним з часу створення в 1944 році, склав 433 млрд дол. США. 166 держав є членами МАР. Сукупний обсяг кредитних ресурсів, зарезервованих нею з часу її створення в I960 році, склав 181 млрд дол. США [17, С. 4].

Світовий банк не є "банком" у загальному розумінні цього слова, бо це міжнародне співтовариство країн або "акціонерів", які мають своїх представників у Раді виконавчих директорів. Ці представники визначають політику банку та здійснюють нагляд за його діяльністю. У програмах допомоги Світового банку першорядна увага приділяється стійкому людському та соціальному розвитку, а також вдосконаленню управління економікою, з упором на соціальну інтеграцію, вдосконалення управління й інституційне будівництво. Бюджетні кошти та кредитні ресурси Світового банку часто доповнюються грантами та позиками, наданими учасниками спільного фінансування та партнерств, - таким чином формуються комплексні пакети допомоги країнам.

Основними тематичними напрямами надання кредитів залишаються, за невеликим винятком, ті, що й мають місце у стосунках "Світовий банк - країни, що розвиваються", кредити на:

È структурні перетворення (соціальний захист, структурні реформи);

È структурні реформи, які передбачають підтримку трудомістких громадських робіт та програм створення робочих місць;

È підвищення ефективності адресних заходів, що передбачали зниження рівня бідності (підтримка системи освіти малозабезпеченого населення, вдосконалення управління державним сектором, зміцнення фінансових установ тощо);

È розвиток приватного сектора через створення сприятливіших умов для приватних інвестицій;

È ліквідацію чи попередження надзвичайних ситуацій, надання життєво важливих послуг, підтримання рівня імпорту, відновлення необхідних об'єктів інфраструктури, підтримання макроекономічної стабільності тощо;

È гуманітарний розвиток: підвищення якості освіти та розширення доступу до неї: заходи, що попереджують СНІД, передусім серед малозабезпечених верств населення; вирішення проблеми дитячої праці, яка набула поширення в країнах з транзитивною економікою;

È розвиток сільської місцевості та вдосконалення механізму управління природними ресурсами;

È відновлення інфраструктури, задоволення потреб біженців, допомога в адаптації колишніх військовослужбовців, допомога ветеранам війни тощо.