Розділ «7. СИСТЕМИ ЗЕМЛЕРОБСТВА»

До цього способу освоєння нових земель люди дійшли в результаті спостережень за природною рослинністю, що з'являється на ділянках, звільнених після лісових пожеж. На цих ділянках землі буйно розвивалася природна трав'яна рослинність.

Внаслідок спалювання лісу ґрунт збагачувався на елементи мінерального живлення за рахунок золи. Разом з тим зола сприяла нейтралізації кислої реакції цих ґрунтів. Азотне живлення наступних культур формується при цьому за рахунок розкладу лісової підстилки, решток трав'яної рослинності, а також життєдіяльності азо-тофіксувальних мікроорганізмів.

Протягом 2-3-х років на цих ділянках після спалювання лісової рослинності отримували непогані врожаї з наступним різким зниженням у зв'язку з примітивними заходами вирощування. Для наступного продовження використання освоєних із-під лісу ділянок землі в ряді випадків залишали площі на рік-два без посіву і вносили на них мізерні кількості гною. На цих ділянках дозволялося слаборозвинуте тваринництво.

Лісопильна система землеробства прийшла на зміну підсічно-вогневій. Причин до її виникнення було декілька. По-перше, в цей час уже з'явилася приватна власність на землю, що обмежувала територіальне переміщення селян; по-друге, збільшилась потреба в зерні, а наявних площ для його виробництва уже в достатній кількості не вистачало; по-третє, зросла потреба в лісоматеріалах; по-четверте, зросли пошуки можливостей для підвищення врожаїв.

Для поліпшення властивостей ґрунту за цієї системи землеробства намагалися більше використовувати гній, а кращі лісоматеріали не спалювали як раніше, а використовували для господарських потреб.

В умовах степу з потенційно родючими чорноземними ґрунтами використовувалися залежна та перелогова системи землеробства.

Суть їх полягала у відтворенні родючості ґрунту за допомогою багаторічної трав'яної рослинності. Внаслідок високої природної родючості ґрунтів степової зони і більш ефективної ролі трав у відтворенні родючості період їх росту для поліпшення ґрунту порівняно з лісовою рослинністю тривав значно менше. Сівбу сільськогосподарських культур проводили протягом 6-8, інколи 10 років, а потім після виснаження і засмічення ґрунту такі землі залишалися на 20-30 років і переходили на нові цілинні ділянки.

Із зростанням потреб населення в продукції сільського господарства, розвитком знарядь виробництва і торгівлі гостро постало питання раціонального і продуктивного використання землі. Залежна система землеробства при цьому вже стала гальмувати розвиток продуктивних сил суспільства через те, що ще за рабовласницького ладу земля перейшла у приватну власність рабовласника і вільне пересування хлібороба на нові місця стало нездійсненним. Коли були розорані всі цілинні землі, селянин вимушений був повернутися до обробітку земель, які раніше вже використовувалися, але були покинуті у свій час як виснажені, що втратили родючість.

Якраз саме так залежна система землеробства поступилася перелоговій. Проте різкої межі між цими системами було дуже мало. Основною відмінністю є те, що при залежній системі, як правило, не поверталися до залишених раніше оброблюваних ділянок. Освоювалися нові, ніколи не оброблювані землі.

За перелогової системи земельний масив розбивали на декілька ділянок. Частину з них використовували під хлібні злаки, інша тривалий час, до 10-20 років і більше, перебувала під перелогом. Зрештою перелоги знову брали до обробітку для вирощування сільськогосподарських культур. Починаючи з цього часу, оранку ґрунту стали проводити ґрунтообробними знаряддями на живій тязі.

Саме ці дві системи землеробства характеризуються найпримітивнішими способами відновлення родючості ґрунту. Вони мали місце за умов наявності великих нео-своєних земельних масивів. За таких умов процес відновлення показників родючості ґрунту проходив без антропогенної дії і лише за допомогою природи. Тому чим довше землі перебували під перелогом, тим більше природна трав'яна рослинність на них за своїм складом наближалася до флори цілинних степів, тим повніше відновлювалася родючість ґрунту.

Працями А. А. Костичева і В. Р. Вільямса доведено, що в природних умовах процес відновлення родючості ґрунту відбувається під впливом зміни природної рослинності, або рослинних формацій.

Земельна ділянка, що залишена без обробітку, вже в перший рік суцільно заростає однорічними і дворічними бур'янами. Рілля переходить у стадію бур'янового перелогу.

Навесні та восени переліг насичується водою на велику глибину через порожнини, утворені в ґрунті, при відмиранні кореневої системи однорічних бур'янів. На цих ділянках землі в ґрунті переважає аеробний процес, за якого безперервно утворюються зольні елементи та азот внаслідок мінералізації кореневих систем рослинності.

На другий рік переліг переходить у пирійний, що може бути використаний як сіножать з потенційною можливістю до 50-60 і більше центнерів сіна з гектара.

Як відомо, відповідно до біологічних особливостей кореневища пирію розміщуються у верхньому шарі ґрунту на глибині 8-10 см. Густа сітка кореневищ, пронизуючи ґрунт у різних напрямках, ущільнює стінки утворених нею порожнин. При цьому ґрунт має можливість добре пропускати в себе воду. Ґрунтова вода міцно утримується органічною речовиною, що набрякає. Ця речовина, на думку професора Я. Я. Вер-біна, утворюється в результаті безперервного процесу щорічного відмирання вегетативних органів пирію на початку зими і утворення нових кореневищ рано навесні.

За час пирійного перелогу в ґрунті нагромаджуються великі запаси органічної речовини, які забезпечують скріплення розпилених частинок ґрунту в окремі структурні грудочки, водотривкість яких з роками зростає. При дальшому розвитку пирійного перелогу в ґрунті збільшується вміст органічної речовини. У зв'язку з цим аеробні умови поступово змінюються на анаеробні.

Через 7-10 років пирій починає зріджуватись і урожай його поступово знижується. Не чекаючи різкого його зниження, пирійний переліг іноді орють на 4-5-й рік після появи пирію. У цьому випадку його називають м'яким перелогом.

У разі якщо переліг не оброблюють, після зрідження пирію його заміщають нещіль-нокущові злаки, більш пристосовані до нових умов ґрунтового середовища, з переважанням анаеробіозу. Такий переліг називається клерійовим. До нього належать злаки, що слабко вкриті листям, а саме - тимофіївка степова, стоколос прямий та житняк.

Цей вид перелогу менш продуктивний за врожаєм наземної маси, ніж пирійний, а тому його частіше використовують як пасовище.