Розділ «ТЕМА 10. ЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ»

Основні засади грошово-кредитного регулювання ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Щорічно Національний банк інформує Верховну Раду України про напрями грошово-кредитної та валютної політики, розробленої Національним банком на наступний рік і на більш тривалий період.

Сутність грошово-кредитної політики полягає у зміні пропозиції грошей, тобто збільшення пропозиції в період спаду для заохочення витрат і зменшення - під час інфляції для зменшення витрат.

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки - Міністерство фінансів, Міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговий баланси, рівень зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України (ст.100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

Розглянемо основні інструменти та цілі грошово-кредитної політики, які відображені на рис. 10.3.

Мінімальні обов'язкові резерви являють собою грошово-кредитне регулювання економіки, суть якого встановленні для комерційних банків обов'язкової норми ресурсів (у процентному відношенні щодо величини залучених пасивів), які вони зобов'язані зберігати в Національному банку.

Рис. 10.3. Основні фінансові інструменти і цілі грошово-кредитної політики.

Встановлення Національним банком мінімальних резервних вимог для комерційних банків дає можливість впливати як на діяльність окремих кредитних установ, так і на грошову сферу економіки загалом, що вивело обов'язкові резерви у ряд найважливіших інструментів державного регулювання економічного життя суспільства.

Резерв зберігається на кореспондентському рахунку комерційного банку в Національному банку, проценти на обов'язкові резерви не нараховуються.

Для різних видів залучених коштів можуть установлюватися різні норми обов'язкового резервування. Вимоги обов'язкового резервування можуть поширюватися на всі депозити чи на окремі їх види залежно від тієї ролі, яка відводиться цьому інструментові в монетарній політиці НБУ.

Центральним банком періодично змінюється норматив обов'язкового резервування залежно від ситуації, яка складається на ринку, і типу політики, що ним проводиться.

Якщо НБУ проводить рестрикційну політику, то він підвищує норму обов'язкових резервів. Такою ж мірою збільшується сума обов'язкових резервів і зменшується ресурсний потенціал кожного комерційного банку. Ще більшою мірою (на коефіцієнт мультиплікації) зменшиться розмір депозитів банківської системи й загальна маса грошей в обігу (рис. 10.4.).

Якщо НБУ проводить експансійну політику, то він зменшує норму обов'язкового резервування. Відповідно у кожного комерційного банку збільшується ресурсний потенціал, то зумовлює збільшення банківських депозитів і загальної маси грошей.

Основною функцією мінімальних обов'язкових резервів є вплив на кредитний потенціал комерційних банків з метою регулювання кількості грошей в обігу.

Оцінка взаємозв'язку між динамікою грошової бази і грошової маси в Україні вказує на значний рівень впливу першої на останню, а відповідно

Рис. 10.4. Використання норм мінімальних обов'язкових резервів як інструмент грошово-кредитного впливу на економіку.

і на дієвість регулюючих заходів Національного банку, спрямованих на зміну нормативу обов'язкового резервування з метою обмеження темпів зростання грошової бази та адекватного регулювання змін грошової маси з метою подолання високого рівня інфляції (табл. 10.7.).

Як показують наведені у таблиці дані, підвищення обов'язкового резервування коштів комерційних банків з 10% у 1992 році до 17% у 1998 році стало одним з найважливіших чинників обмеження темпів зростання грошової бази із 4483% до 122 % і грошової маси - з 1928% до 124%.

Починаючи з 2000 року норматив обов'язкового резервування коштів комерційних банків в НБУ коливався з 15% до 14%, тобто був досить стабільним. Це мало вплив на зниження темпів зростання грошової бази зі 140%у2000р. до 134% у 2004 році і грошової маси зі 145%до 133%.