Розділ «7.3. Напрями монетарної теорії грошей»

к - кембриджський коефіцієнт, що показує, яка частина фінансових активів зберігається у вигляді грошей;

Р - ціна продукції (товарів і послуг), що реалізується;

Y - обсяг виробництва у фізичному вираженні.

За умов постійності к /"виникає обернено пропорційний зв'язок між вартістю (купівельною силою) грошової одиниці і величиною наявних у господарстві касових залишків. Саме в цьому і полягає основний висновок кількісної теорії.

Сутність неокласичної кількісної теорії грошей полягає в тому, що вона, вивчаючи механізм впливу кількості грошей на ціни, а цін - на виробництво, визнає: цей механізм впливає на прийняття рішень про майбутні капіталовкладення.

Істинної важливості, за словами Дж. Кейнса, гроші набувають лише у теорії процента. Чим сильніша неясність щодо динаміки процента, тим більші запаси грошей створює господарюючий агент і тим більше скорочується його попит на продукцію поточного виробництва.

Дж. Кейнс відводив важливе місце аналізу мотивів нагромадження грошей: трансакційний, обачності та спекулятивний. Перші два відображають традиційну роль грошей як засобу обігу і платежу. Вони переважно об'єднуються під загальною рубрикою трансакційного попиту, який залежить від суми товарообмінних угод чи доходу. Але головна новизна у Дж. Кейнса - визначення третього елемента попиту на гроші - попиту на спекулятивні залишки. Дж. Кейнс пов'язував його з динамікою ціни фінансових активів чи облігацій. Тим самим він увів в аналіз розподілу індивідуумом свого доходу проблему вибору. І, що є дуже важливим, в ролі фактора, що регулює цей елемент попиту на гроші, як і весь попит, виступає норма процента.

Таким чином, сукупний попит на гроші (М) складається з двох частин - трансакційного (ЛІІ), що є функцією доходу, і спекулятивного (МІІ), що є функцією процента:

Учасник господарського обороту, з одного боку, намагається максимізувати прибуток і з цією метою інвестує тимчасово вільні грошові кошти в різноманітні види фінансових активів, а з іншого - створити ліквідний резерв, необхідний для господарського маневру за умови змін кон'юнктури. Врахування протилежних факторів приводить його до "точки рівноваги", що визначає співвідношення грошей та "облігацій" у його балансі.

Отже, Дж. Кейнс перебудував теорію грошей, ввівши в неї норму процента. Він перетворив гроші в один із важливих факторів формування інвестиційного попиту і відсунув на другий план традиційний зв'язок грошей та цін.

Теорія грошей Дж. Кейнса глибоко вплинула на всю систему економічних уявлень Заходу. Однак після кейнсіанський розвиток призвів до різкого зниження інтересу до грошової проблематики взагалі і до кейнсіанських пропозицій зокрема.

Це можна пояснити тим, що кейнсіанська доктрина народилась у розпалі великої економічної депресії, коли грошово-кредитна політика була паралізована і не могла забезпечити виходу капіталістичної економіки із хронічної кризи. Пропозиції Дж. Кейнса давали можливість впливати передусім на зайнятість та обсяги виробництва як найбільш "вузькі" місця в розвитку економіки. Разом з тим кейнсіанські "рецепти", що базувалися на політиці "дешевих грошей", неминуче включали інфляційний елемент: надходження в обіг великої кількості платіжних засобів вело до порушення пропорцій у грошовій сфері, підживлювало процеси знецінення грошей і стимулювало зростання цін.

І коли період великої економічної депресії минув, певною мірою і завдяки політиці "дешевих грошей", погляди економістів і політиків були звернені до іншого інструменту впливу на кон'юнктуру - до системи бюджетних заходів, що сприяло поширенню недооцінки грошових факторів.

Зниженню авторитету вчення Дж. Кейнса сприяла непристосованість його моделі для аналізу господарських ситуацій, що характеризуються стійким підвищенням загального рівня цін. Це призвело до критики кейнсіанства наприкінці 60-х - на початку 70-х років XX століття і до швидкого розчарування у ньому вчених. На перший план висунулася проблема інфляції і ролі в ній грошових факторів. Ця сфера аналізу завжди була традиційною вотчиною кількісної теорії. За кейнсіанством стійко закріпилася репутація "проінфляційної доктрини", що ігнорує цінову динаміку і приносить купівельну спроможність грошей у жертву завданням забезпечення високих темпів економічного зростання.

Підсумовуючи розгляд кейнсіаноького напряму у кількісній теорії грошей, необхідно зазначити, що, принципово не заперечуючи значення кількісного чинника впливу на ціни і реальну економіку. Він зовсім по-іншому трактує механізм цього впливу та його значення. Дж. М. Кейнс виходив з того, що ринковій економіці внутрішньо властива розбалансованість та нерівномірність (циклічність) відтворювального процесу, який зумовлює низьку ефективність монетарних факторів економічного регулювання, особливо на коротких часових інтервалах, і вимагає більш прямого й потужного втручання держави в економічні процеси, зокрема через механізм фіскально-бюджетної політики. У механізмі впливу кількісного фактора на економіку Кейнс на перше місце ставив динаміку процентної ставки та пов'язаний з нею інвестиційний процес, а не зміну цін.

Загальне розчарування в чудодійному характері кейнсіанських рецептів різко посилило вплив прихильників неокласичної теорії грошей, які висунули концепцію монетаризму.

7.3.3. Сучасний монетаризм

Сучасний монетаризм - один із найвпливовіших напрямків економічної думки, який від кінця 1970-х - початку 1980-х рр. багато в чому визначає зміст економічної політики провідних країн світу. Якщо кейнсіанство в середині 1930-х рр. домінувало в системі теоретичних поглядів стосовно характеру форм і методів державного регулювання економічних процесів завдяки своїм рецептам, спрямованим на подолання зростаючого безробіття, яке на той час вважалося найгострішою проблемою, то такою проблемою для монетаризму стала хронічна інфляція, маховик якої дедалі більше прискорював оберти.

Важливо враховувати й інші обставини, що зумовили вихід на провідні позиції монетаристського напрямку економічної теорії Це насамперед інтернаціоналізація виробничого відтворення і системи ринкових відносин. Кейнсіанські рецепти, що використовувалися раніше, торкалися здебільшого внутрішньої економіки і мало зважали на зовнішньоекономічні процеси. Необхідність перебудови господарського механізму диктувалась і умовами нового етапу НТР, що набув інтенсивного розвитку від другої половини 1970-х рр., а також іншими - не лише економічними, а й соціально-політичними, в т.ч. ідеологічними, чинниками.

Ідеї монетаризму як однієї з форм неокласичного напрямку західної економічної думки зародилися ще в 1920-х рр. Як цілісна система економічних поглядів, монетаризм сформувався в 1960-ті рр. Найяскравішою постаттю серед представників цієї школи є М. Фрідман - професор Чиказького університету, лауреат Нобелівської премії в галузі економіки за 1976 р., автор більш як 270 праць.