РОЗДІЛ 11. КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ

В Україні заставні операції регулюються насамперед законом »Про заставу». Він регламентує основні моменти в організації заставних операцій, однак у практиці його застосування виникають проблеми, які ще стримують дані операції. До числа таких проблем можна зарахувати, наприклад, проблему правильної оцінки застави. Це обумовлено новизною заставних операцій і відсутністю комерційних структур, що спеціалізуються на оцінці різних видів матеріальних цінностей. Угода застави складається в письмовій формі.

Поряд з обліковими і заставними операціями банку, що виникають на основі існуючої форми кредитних відносин, у банківській практиці дуже поширений кредит, пов’язаний з наданням товарів і послуг у розстрочку. Це так званий споживчий кредит, який супроводжується укладанням угоди між покупцем і дилером на придбання автомобілів, меблів та інших товарів тривалого користування. Ці угоди і стають об’єктом купівлі для банків, бо вони дають дилерам відповідний кредит. Процентна ставка за таким кредитом змінюється залежно від терміну кредитування, якості забезпечення кредиту, можливих ризиків і їх ступеня тощо. Часто банк, забезпечуючи покриття можливих збитків, резервує частину процентних виплат, що виникають при частковій оплаті (погашенні) проданих у розстрочку товарів. У міру завершення угоди частина процентних платежів, призначена дилеру і вказана в угоді, повертається цьому торговому агентові.

У практиці банківського кредитування досить широко використовуються кредити, надані на поточний рахунок клієнта. Такі кредити називаються овердрафт. Вони надаються у випадку відсутності грошей на рахунку клієнта. Банк покриває від’ємне сальдо на поточному рахунку клієнта в межах заздалегідь встановленого ліміту.

Розвиток підприємництва сприяє появі широкого спектра послуг, пов’язаних з банківським кредитуванням підприємницької діяльності. У числі найбільш поширених кредитів такого характеру можна назвати кредити під будівництво і розширення виробництва, кредити під оборотний капітал, кредити для придбання інших фірм, кредити під довгострокові проекти. Останні особливо ризиковані, тому що вони видаються на великі терміни, залежать від безлічі чинників, вплив котрих найчастіше дуже важко, а іноді й неможливо прогнозувати. Такі кредити дуже часто надаються декількома банками (консорціумні кредити).

Новим видом банківського кредитування, який набув значного поширення в західних країнах, є лізинг. Він здійснюється у формі передачі в оренду машин, устаткування, транспортних засобів, інших засобів виробничого призначення. Власне кажучи, лізинг не є банківською операцією і часто здійснюється спеціальними лізинговими компаніями. Однак банки досить широко використовують лізинговий кредит. Як правило, банк фінансує закупівлю товарів, у яких зацікавлений орендар.

До числа нових кредитних операцій комерційного банку слід зарахувати також факторингові операції і форфейтування.

Факторинг — операція з кредитування, зміст якої зводиться до купівлі банком короткострокової дебіторської заборгованості. Факторинг виник у 1960-ті pp. у Сполучених Штатах Америки і використовується для закупівлі товарно-матеріальних цінностей. Його часто застосовують у галузях, збут продукції яких залежить від сезонних коливань. Наприклад, виробник зимового одягу має потребу в додатковому капіталі в осінній період, щоб до початку зими і збільшення попиту на зимовий одяг поставити його на ринок. Як правило, факторинг має забезпеченням або товарно-матеріальні цінності, що знаходять документальний відбиток у рахунках-фактурах, або дебіторську заборгованість. Власне кажучи, має місце інкасування дебіторської заборгованості. При цьому ступінь ризику і витрати, які несе банк, відбиваються на процентній ставці за кредитом і ведуть до відносного зменшення або збільшення суми кредиту щодо банківської вартості дебіторської заборгованості клієнта.

Форфейтинг — це, власне, той самий факторинг, але пов’язаний з експортними операціями. Дебіторська заборгованість клієнта-експортера, що купується банком, звичайно забезпечується гарантіями першокласних банків. За часом це може бути як короткострокова, так і довгострокова операція, і, крім суто економічних ризиків, форфейтування (на відміну від факторингових операцій) часто включає політичний ризик.

Поряд із кредитуванням комерційний банк виконує ряд нетрадиційних операцій, масштаби яких постійно зростають, а інтенсивність збільшується.

Ці операції в цілому об’єднують у комісійно-посередницькі, бо банк виступає посередником між учасниками операції і бере за виконання певних посередницьких функцій комісію, тобто отримує обумовлену попередньо винагороду.

Серед найбільш поширених операцій цього плану слід назвати розрахункові операції. їх суть полягає в тому, що за дорученням своїх клієнтів банк переказує гроші з рахунка одного клієнта на рахунок іншого. При цьому клієнти можуть бути як резидентами, так і нерезидентами країни. Усі розрахункові операції, як правило, ділять на три групи: інкасові, акредитивні і переказні.

Інкасові в цілому являють собою процес здійснення розрахунків між клієнтами на основі отриманих банком грошових документів. Акредитивні розрахункові операції полягають у тому, що банк здійснює розрахунки з клієнтом, який указаний в акредитивній заяві, і за умов, визначених у ній. Переказні операції зводяться до переказу вказаної клієнтом суми в інше місце (регіон країни, інша країна), де ці кошти може отримати як сам клієнт, так і особа, яку він указує у своїх документах, наданих банкові.

До групи комісійно-посередницьких операцій належать також касові та валютні операції. Перші полягають у тому, що банки приймають від господарюючих суб’єктів і населення готівку, а також видають її. При цьому видача готівки громадянам часто здійснюється за допомогою банкоматів. Другі (валютні) операції полягають, головним чином, у купівлі однієї валюти за іншу. Ці операції мають форму операцій »СПОТ», коли поставка валюти здійснюється не пізніше двох днів після укладання угоди про її купівлю-продаж, або форму форвардних операцій, коли валюта поставляється через певний термін або на точно визначену дату.

До блоку операцій, які визначаються як комісійно-посередницькі, належать також операції з надання трастових, консультаційних, гарантійних послуг.

Трастові, або довірчі, операції пов’язані з дорученням банку на управління майном або коштами довірителя (власника). До трастових послуг для фізичних осіб можна зарахувати послуги зі зберігання цінних паперів, управління майном, виконання розпоряджень за договором заповіту і т. ін. Для юридичних осіб це може бути довірче управління майном, фондами та інші агентські операції.

Поширеним видом послуг, які швидко розвиваються, є різні консультаційні послуги. Вони різноманітні за своїм характером, але в цілому відбивають певні напрямки діяльності банку і його окремих служб. Найчастіше банк зосереджується на організації обліку і звітності на підприємствах, допомозі в питаннях валютних операцій і зовнішньоекономічної діяльності, наданні юридичних і маркетингових послуг тощо.

Комерційний банк як фінансовий посередник і господарюючий суб’єкт, організовує свою діяльність з метою отримання прибутку. Найбільш важливим напрямком у досягненні цієї меті є надання кредиту. Однак за всієї очевидної вигідності і прибутковості даних операцій для банку вони пов’язані зі значними ризиками.

Усю сукупність ризиків за банківськими кредитами прийнято поділяти на кредитний, процентний і валютний. Саме поняття ризику в операціях з грошима, майном, цінними паперами і подібним ототожнюється з недоотриманням очікуваного прибутку або з його неотриманням зовсім і втратою вартості. З огляду на це процентний ризик являє собою недоотримання відсотка за виданою позикою або його неотримання взагалі. Кредитний ризик — це несвоєчасне повернення, а також часткове, або повне неповернення наданої позичальникові позики. Що стосується валютного ризику, то він об’єднує кредитний і відсотковий ризик, тільки вже стосовно до іноземної валюти, а також ризик від зміни курсу валюти.

Можливість і розміри кредитного і процентного ризиків залежать від безлічі чинників. їх можна поділити на об’єктивні й суб’єктивні.

До об’єктивних чинників слід зарахувати ті події, які можуть проявитися у військових діях, страйках, стихійних лихах і їм подібних форс-мажорних обставинах. У країнах з нестійкою економічною і політичною системами, а Україну сьогодні можна назвати такою, до об’єктивних чинників слід віднести важко передбачувані зміни в оподаткуванні, у митних правилах, у валютному регулюванні тощо.