Розділ «Частина перша Переднє слово Заратустри»

Шануй владу й виказуй покору, якщо навіть та влада крива! Цього вимагає добрий сон. Хіба я винен, що влада полюбляє криві стежки?

Як на мене, той найкращий пастир, хто жене свою вівцю на найзеленішу луку,— це сприяє доброму сну.

Не хочу я собі ні глибокої шани, ні великих скарбів — від цього буває запалення селезінки. Одначе погано спиться без доброго імені і хоч малого скарбу.

Невеличке товариство миліше мені, ніж лихе,—аби тільки вчасно приходили й відходили. Це сприяє доброму сну.

Вельми до вподоби мені й убогі духом — вони навіюють сон. Вони блаженні, надто як їм віддають належне.

Так минає день у чеснотливого. Та коли настає ніч, я, звичайно, не важуся кликати сон! Не хоче він, щоб його кликали,— його, володаря чеснот!

Ні, я пригадую, що робив і про що думав удень. Ремиґаючи все, як корова, я питаю себе терпляче: де ж, власне, десять моїх переборень?

І де мої десять примирень, і десять істин, і десять веселощів, що ними серце моє себе тішило?

Коли я отак розважливо всі сорок думок своїх зважую, враз нападає на мене сон — непрошений владар чеснот.

Сон налягає мені на очі — і повіки важчають. Сон торкається моїх уст — і вони залишаються розтулені.

Воістину тихо він підступає до мене, наймиліший із злодіїв, і викрадає мої думки — і стою я тоді дурний, мов ця кафедра.

Та недовго стою я тоді — вже лягаю.

Заратустра слухав того мудреця і сміявся в душі. І сказав він до серця свого:

— Дурнем здається мені цей мудрець із його сорока думками. Та я вірю, що він розуміється добре на сні.

Щасливий і той, хто живе поблизу цього мудреця! Адже він навіює такий сон, що й крізь грубу стіну пройде.

Чари живуть навіть у цій його кафедрі. І не марно сиділи юнаки перед проповідником чеснот.

Мудрість його закликає: щоб мати глибокий сон, не втрачайте пильності. Воістину, якби життя не мало сенсу, й мені довелося вибирати безглуздя, то, ніж таку мудрість, я би вибрав безглуздя.

Тепер мені ясно, чого передусім шукали люди, шукаючи колись учителів чеснот. Міцного сну шукали вони й макоцвітної доброчесності!

Для всіх славетних мудреців за кафедрами чеснот мудрість була сном без сновидінь: іншого сенсу життя вони не відали.

Ще й сьогодні не бракує таких, як отой проповідник чеснот, і не всі вони такі щирі — та час їхній минув. І не довго їм ще стояти — вже лягають.