Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення)

(чи характеристика) свідомості» – вже ніяк не можна, якщо не уподібнитись грайливій собачці, що кусає свій власний хвіст…

…Кажучи прямо – із всіх «психічних» явищ до «ідеальних» можна і потрібно відносити лише ті, які являють собою «свідомі стани окремої особистості». Само собою зрозуміло, що «всі інші» психічні явища неминуче потрапляють (як і у І.С. Нарського) до розгляду матеріальних…

…Взагалі, проблема «великого протистояння» ідеального і матеріального у тому її вигляді, в якому вона ставилась і вирішувалася філософією і теоретичною психологією, тим самим успішно усувається із сфери наукового дослідження. По суті, вона оголошується просто-напросто донауковим, спекулятивно-філософським (тобто абстрактним) способом постановки питання, яке при найближчому розгляді виявляється суто «конкретним» питанням фізіології, тобто науки, яка досліджує структури та функції мозку, тобто факти, локалізовані під черепною коробкою окремого індивіда. Природно, що при такій інтерпретації проблеми відношення ідеального до матеріального всі визначення, запропоновані філософією як особливою наукою, виявляються для такої позиції не лише «занадто абстрактними», але і (і саме в силу своєї абстрактності) надто «широкими», а тому «неправильними»…

…У такому сенсі ідеальне (те, що відноситься до світу «ідей») фігурує вже у Платона, якому людство і зобов'язане, як виділенням цього кола явищ в особливу категорію, так ї її назвою. «Ідеї» Платона – це не просто будь-які стани людської «душі» («психіки») – це неодмінно універсальні, загальнозначущі образи-схеми, які явно протистоять окремій «душі» і керованому нею людському тілу як обов'язковий для кожної «душі» закон, є вимогами за якими кожен індивід з дитинства змушений рахуватися куди більш обачно, ніж з вимогами свого власного одиничного тіла, з його швидкоплинними і випадковими станами…

…Можна, звичайно, назвати «ідеальним» щось інше, наприклад «нейродинамічний стереотип визначеного, хоча іще й украй недостатньо дослідженого типу», але від такого перейменування ні на міліметр не зрушить вперед вирішення тієї проблеми, яку дійсно окреслив, позначивши її словом «ідеальне», філософ Платон, тобто розуміння того самого кола фактів, заради чіткого позначення якого він це слово ввів…

…Поки що під «ідеальним» розуміється все те, і лише те, що має місце в індивідуальній психіці, в індивідуальній свідомості, в голові окремого індивіда, а все інше відноситься до сфери «матеріального» (цього потребує елементарна логіка), – до царства «матеріальних явищ», до якого належать сонце і зірки, гори і річки, атоми і хімічні елементи та всі інші суто природні явища, ця класифікація змушена відносити і всі речовинно зафіксовані(опредметнені) форми суспільної свідомості, всі уявлення людей про дійсний світ та об'єктивну реальність, які історично склалися та є соціально узаконеними.

Книга, статуя, ікона, креслення, золота монета, царська корона, прапор, театральне видовище та драматичний сюжет, який його організовує – все це предмети, що існують, звичайно ж, поза індивідуальною головою, і сприймаються цією головою (сотнями таких голів) як зовнішні, чуттєво споглядальні, тілесно осягнені «об'єкти».

Хоча, якщо на цій підставі віднести, скажімо, «Лебедине озеро» або «Короля Ліра» до розряду матеріальнихявищ, ми зробимо принципову філософсько-теоретичну помилку. Театральна вистава – це є уявлення. У найточнішому та строгому значенні цього слова – в тому значені, що в ньому представлено дещо інше. Що?...

…Гегель на це питання відповів би: «субстанціальний зміст епохи», тобто духовна формація в її істотній визначеності…

…З точки зору послідовного матеріалізму цим «дещо» може бути тільки інший матеріальний об'єкт. Адже з точки зору послідовного матеріалізму в світі взагалі немає і не може бути нічого, окрім рухомої матерії, окрім нескінченної сукупності матеріальних тіл, подій, процесів і станів…

...Під “ідеальністю”, або “ідеальним”, матеріалізм і зобов’язаний мати на увазі те досить своєрідне – і те строго фіксоване – відношення між двома (по крайній мірі) матеріальними об’єктами (речами, процесами, подіями, станами), всередині якого один матеріальний об’єкт, залишаючись самим собою, виступає у ролі представника іншого об’єкта, а ще точніше – найбільш загальної форми і закономірності цього другого об’єкта, що залишається інваріантною у всіх його змінах, у всіх його емпірично-очевидних варіаціях.

Безсумнівно, що “ідеальне”, яке розуміється так – це найбільш загальна форма і закон існування та зміни різноманітних, емпірично-чуттєво даних людині явищ, -- у своєму “чистому вигляді” виявляється і фіксується тільки в історично складених формах духовної культури, в соціально значимих формах свого вияву (свого “існування”).

…«Ідеальне», яке розуміється так, звичайно ж не може вже бути представлене просто як багаторазово повторена індивідуальна психіка, оскільки воно «конституюється» в особливу – «чуттєво-надчуттєву» – реальність, у складі якої виявляється багато такого, чого у кожній індивідуальній психіці, взятій окремо, немає і бути не може.

Тим паче це—світ уявний, а не дійсний (матеріальний світ, як і яким він існує до, поза і незалежно від людини і людства. Це – дійсний (матеріальний) світ, як і яким він уявляється в історично складеній і історично змінюваній суспільній (колективній) свідомості людей, в “колективному” – безликому – “розумі”, в історично складених формах виразу цього “розуму”. Зокрема, у мові, у його словарному запасі, в його граматичних і синтаксичних схемах поєднання слів. Але не тільки в мові, але й усіх інших формах уявлення. В тому числі і у вигляді балетної вистави, яка як відомо, не має словесного тексту...

...Неможливим стає і саме поняття «ідеальне взагалі» (як і «матеріальне взагалі»), – воно тлумачиться як «псевдо поняття», як поняття без «денотату», без предмету, як теоретична фікція, як науково невизначений міраж, як - в кращому випадку – терпима гіпотеза, як традиційний «зворот мови» або «модус мови»…

...Свого більш-менш чіткого окресленого теоретичного змісту термін “ідеальне” (як і “матеріальне”) тим самим без залишку позбавляється. Він перестає бути позначенням визначеної сфери (кола) явищ і стає можливим для застосування до любого явища, оскільки це будь-яке явище нами “усвідомлюється”, “психічно переживається”, оскільки ми його бачимо, чуємо, відчуваємо на дотик, обнюхаємо чи облизуємо... І це ж – будь-яке – явище ми маємо право “позначати як матеріальне”, якщо ми “маємо на увазі”, що ми його бачимо... А «саме по собі», тобто незалежно від того, що ми «маємо на увазі», ніяке явище не може бути віднесене ні до однієї, ні до іншої категорії. Будь-яке явище «в одному відношенні ідеальне, а в іншому – матеріальне», «в одному сенсі матеріальне, а в другом – ідеальне».

І перш за все – свідомістьу всіх її проявах. То вона ідеальна, то вона матеріальна. З якого боку подивитись. В одному сенсі і відношенні – ідеальна, в іншому сенсі і відношенні – матеріальна…

…Звичайно, якщо під словом «свідомість» розуміти не свідомість, а «нейрофізіологічні процеси», то свідомість виявляється «матеріальною». А якщо під «нейрофізіологічними процесами» розуміти свідомість, то нейрофізіологічні процеси доведеться позначати, як наскрізь ідеальне явище…

…Дуже важливою є та обставина, що цей процес – процес перетворення «матеріального» в «ідеальне», а потім навпаки, який постійно замикається «на собі», на нові і нові цикли, витки спіралі, -- суто специфічні для суспільно-історичної життєдіяльності людини…

…І зовсім не випадково Маркс повертається до проблеми «ідеального» якраз у зв'язку з проблемою вартості, форми вартості. Тут ці проблеми виявилися зав'язаними в один вузол. Не розплутавши одне, не можна було розплутати й інше.