Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША:УСВІДОМЛЕННЯ РІЗНИЦІ МІЖ ВОЛОДІННЯМ ТА БУТТЯМ»

• Треба вивільнити жінок від патріархального пану­вання.

Головним чинником гуманізації суспільства є ви­вільнення жінок від патріархального домінування. Це до­мінування розпочалося близько шести тисяч років тому в різних частинах світу, коли надлишок продуктів сільського господарства дозволив наймати й експлуатувати працівни­ків, створювати армії і моїутні міста-держави[31]. Відтоді в більшості культур усього світу, а не лише Середнього Сходу і Свропи, гору взяли «асоційовані чоловіки», які підкорили собі жінок. Ця перемога чоловічої статі над жіночою базу­валась на економічній владі чоловіків і створеній ними вій­ськовій машині.

Війна між статями така ж стара, як і боротьба між класами, але має складніші форми, оскільки жінки потрібні чоловікам не лише як робоча сила, а і як матері, коханки, розрадниці. Війна між статями нерідко набуває форм від­вертих і брутальних, та найчастіше це прихована війна. Жінки поступилися перед силою чоловіків, однак вони у відповідь завдають удару власною зброєю, серед якої на чільному місці є сміх.

Підкорення однієї половини роду людського іншою завдало і все ще завдає нищівної шкоди обом статям: чо­ловік привласнює собі роль переможця, жінка — жертви. Це прокляття лежить і на чоловіках з їхнім відчуттям пе­реваги, і на жінках з їхнім відчуттям неповноцінності, на всіх їхніх стосунках, і навіть на тих, хто свідомо виступає проти чоловічого панування. (Фрейд, беззастережно пере­конаний у чоловічій вищості, вважав, що в жінок почут­тя неповноцінності викликане удаваним жалем з приводу відсутності пеніса, а непевність чоловіків спричинена ні­бито загальним «страхом кастрації». Насправді ж ми спо­стерігаємо в цьому феномені війну між статями, а не біо­логічні чи анатомічні відмінності як такі.)

Багато фактів свідчить, наскільки підлеглість жінок чоловікам подібна до підпорядкування однієї безправної групи населення іншій групі. Як приклад візьмемо стано­вище негрів на півдні Америки сто років тому, яке нагадує становище жінок у цей же період, і навіть сьогодні. Негрів і жінок порівнювали з дітьми; їх вважали емоційними, на­ївними, позбавленими відчуття реальності і тому неспро­можними до самостійних рішень; їх сприймали за безвід­повідальних, хоч і чарівних істот (до цього списку Фрейд додав твердження про менший, ніж у чоловіків, розвиток свідомості («над-Я») жінок і нібито їхню нарцисичність).

Сутність сучасного патріархату полягає в тому, що сильніші здійснюють свою владу над слабшими; в цьо­му ж є і сутність підкорення слаборозвинутих країн, дітей і підлітків. Зростаючий рух за вивільнення жінок набуває надзвичайно великої ваги, оскільки він створює загрозу самому принципу влади, який живить сучасні як капіта­лістичні, так і соціалістичні суспільства; звісно, якщо жін­ки розуміють вивільнення як відмову від участі у пану­ванні над іншими групами, зокрема над колоніальними народами. Якщо рух за вивільнення жінок визначить своє завдання і призначення як сили, що протистоїть владі, тобто «анти-влади», жінки матимуть вирішальний вплив у боротьбі за нове суспільство.

На шляху до вивільнення вже зроблено важливі кро­ки. Можливо, майбутній історик напише, що найбільш ре­волюційною подією XX століття був початок вивільнення жінок і занепад панування чоловіків. Але в щойно розпоча­тій боротьбі за жіноче визволення не варто недооцінювати опір чоловіків. Їхнє ставлення до жінок (і в сексуальних взаєминах зокрема) ґрунтується на їхній показній вищо­сті, і чоловіки вже починають почуватися вкрай ніяково й неспокійно з тими жінками, які відмовляються сприймати міф про цю вищість.

Із рухом жінок за вивільнення тісно пов'язані й антиавторитарні виступи молоді. Пік цих виступів при­падає на кінець 60-х років; сьогодні, зазнавши ряду змін, чимало колишніх бунтівників проти «істеблішмен­ту» знову стали «слухняними». Однак колишнє поклонін­ня перед батьківським та іншими різновидами автори­тетів минуло й, очевидно, стару шанобливість уже не повернути.

Паралельно з визволенням від влади авторитетів від­бувається й визволення від почуття провини, викликаного взаєминами статей: секс перестав бути забороненою те­мою, перестав бути гріхом. І хоча люди можуть бути різної думки щодо відносних переваг тих або тих сторін сексу­альної революції, безперечно одне: секс більше не лякає людей, його вже не можна використовувати для того, щоб культивувати почуття провини і таким чином присилува­ти будь-кого до покірності.

• Слід створити Верховну раду з питань культури, обов'язком якої буде консультувати уряд, політичних ді­ячів і громадян країни з питань, що потребують спеціаль­них знань.

До цієї ради мають увійти представники інтелекту­альної та художньої еліти країни, чоловіки й жінки, не­підкупність яких є поза сумнівом. Вони мали б визначати склад нового, розширеного Управління з контролю за якіс­тю харчових продуктів і медикаментів та обирати осіб, відповідальних за поширення інформації.

У питанні про те, хто є найвидатнішими представ­никами в різних галузях культури, існує принципова зго­да, і я вважаю реальним завдання знайти гідних членів такої ради. Звичайно, дуже важливо, щоб серед них були й ті, хто не поділяє загальноприйнятих поглядів, зокрема «радикали» і «ревізіоністи» в економіці, історії, соціології. І тут труднощі полягають не в тому, щоб знайти членів та­кої ради, а в тому, щоб обрати їх, оскільки вони не можуть бути обрані всенародним голосуванням, ані призначені урядом. Отже, слід знайти інші способи для їхнього від­бору. Наприклад, можна почати з формування ядра ради у складі трьох-чотирьох осіб і поступово збільшувати їхню кількість, скажімо, до п'ятдесяти або до ста чоловік. Ця рада мусить щедро фінансуватися, з тим щоб мати можли­вість проводити спеціальні дослідження з різних проблем.

• Слід створити ефективну систему поширення ефективної інформації.

Інформація — вирішальний елемент у формуванні ефективної демократії. Мусять бути припинені прихову­вання і фальсифікація інформації у так званих «інтересах національної безпеки». Та, навіть оминувши проблему та­кого незаконного приховування відомостей, ми постаємо перед ще більшою проблемою: обсяг реальної і необхідної інформації, яку надають пересічному громадянину, прак­тично дорівнює нулю. Слід сказати, це стосується не лише пересічних громадян. Чимало прикладів свідчать про те, що більшість виборних представників, членів уряду, ви­щих військових чинів і верхівка ділових кіл кепсько поін­формовані і нерідко дезінформовані брехливими відомос­тями, які поширюють різні державні агентства і за ними переспівують засоби масової інформації. На жаль, ці люди володіють переважно маніпулятивним інтелектом. Вони неспроможні осягнути сили, дія яких є прихованою, і тому не можуть виносити тверезих суджень про майбутній роз­виток, тим більш що цьому на заваді стоять їхні егоїзм і непорядність, про що ми добре обізнані. Та навіть бути чесним і розумним бюрократом — цього не досить, щоб вирішувати світові проблеми нині, коли світ обернений обличчям до катастрофи.

Надзвичайно обмежена навіть фактична інформа­ція з політичних, економічних і соціальних питань. Усього кілька так званих «найзначніших» газет становлять виня­ток: вони справді краще інформують, але вони також кра­ще й дезінформують: не всі новини в них є об'єктивними і безсторонніми; заголовки статей у цих матеріалах тен­денційні і подеколи не відповідають їхньому змісту; ре­дакційні статті часто заангажовані, написані у фальшиво добропорядному і моралізаторському стилі. Фактично га­зети, журнали, телебачення і радіо виробляють товар — новини, сировиною для яких правлять події. На новини є попит, і засоби масової інформації визначають, які події є новинами, а які — ні. Добре ще коли інформація подасть­ся за відомим шаблоном, лиш поверхово відбиваючи сут­ність події і ледве даючи громадянам можливість проник­нути вглиб і зрозуміти її приховані витоки. Доки продаж новин є бізнесом, навряд чи вдасться завадити газетам і журналам (більшою чи меншою мірою безпринципним) публікувати те, на що є попит і що не суперечить вимогам рекламодавців.

Проблема поширення інформації вирішувалася б іншим способом, якби з'явилася можливість формувати погляди й ухвалювати рішення на основі поінформова­ності. Як приклад наведу такий спосіб: однією з найпер­ших і найважливіших функцій Верховної ради з питань культури мають стати збір і поширення всієї інформації, яка служитиме потребам населення і підлягатиме обгово­ренню серед груп, у межах яких люди за умов демократії співучасті безпосередньо взаємодіятимуть одне з одним. Ця інформація має містити факти й альтернативи в різ­них галузях, щоб на їхній основі можна було ухвалювати політичні рішення. Дуже важливо, аби при зіткненні по­глядів більшості і меншості публікувалися думки як тих, так і інших та щоб інформація стала доступна кожному громадянину, й передусім групам безпосередньої взаємо­дії. Відповідальність за керівництво роботою нового штату репортерів мала б узяти на себе Верховна рада з питань культури. Ясна річ, радіо і телебачення відігравали б важ­ливу роль у поширенні такої інформації.

• Наукові дослідження слід відокремити від їхнього практичного застосування у промисловості та обороні.

Встановлення будь-яких обмежень прагненню до знань слід вважати гальмом для розвитку людства; од­нак практичне використання всіх без винятку результатів наукових досліджень є надзвичайно небезпечним. Чимало дослідників уже відзначали, що використання деяких від­криттів у генетиці, нейрохірургії, розробці психотропних препаратів і в інших галузях може завдати і вже завдає великої шкоди. Уникнути цього неможливо, доки, вихо­дячи із власних інтересів, промисловість і збройні сили у змозі вільно користуватися теоретичними розробками, як вважають за потрібне. Прибутковість і військова доціль­ність не можуть бути критерієм доцільності впровадження результатів наукових досліджень. Потрібно створити конт­рольну раду, яка даватиме дозвіл або заборону на практич­не застосування будь-яких нових теоретичних відкриттів. Безумовно, така контрольна рада має бути цілком неза­лежна від уряду, промисловості й військових, як з огляду правового, так і з огляду психологічного. Формувати склад контрольної ради і керувати її роботою має Верховна рада з питань культури.

• Реалізація всіх пропозицій, викладених на поперед­ніх сторінках, зрозуміло, буде досить складною справою; але труднощі стають майже нездоланними, якщо враху­вати ще одну неодмінну умову створення нового суспіль­ства — ядерне роззброєння.

Одним із вразливих елементів нашої економіки є її потреба в потужній військовій індустрії. Навіть сьогодні найбагатша країна світу, Сполучені Штати, мусить скоро­чувати витрати на охорону здоров'я, освіту, соціальне за­безпечення, щоб витримати тягар військово-орієнтованого бюджету. Вартість соціального експерименту є понад силу для держави, якщо та спустошує себе виробництвом озброєнь, які можна використати хіба як засіб самогуб­ства. І більше того: дух індивідуалізму та активності гине в атмосфері, де військова бюрократія, влада якої міцнішає з кожним днем, насаджує страх і своє панування.