Розділ «10. Теоретико-пізнавальні проблеми в західній філософії ХІХ-ХХ ст.»

Феноменологічний напрямок вплинув на всю філософію XX століття. Екзистенціалізм, власне кажучи, виріс із феноменології і не тільки тому, що Хайдеггер був учнем Гуссерля. Герменевтика і прагматизм, і навіть неопозитивізм, і аналітична філософія мають точки дотику з феноменологією.

10.5 Герменевтика

Герменевтика - мистецтво і теорія тлумачення текстів. У цьому своєму значенні герменевтика відома вже Античності. Твори Гомера і Ге-сіода, на які спиралася антична філософія при своєму виникненні, мали потребу в тлумаченні. І твори самих античних філософів нерідко теж вимагали тлумачення для кращого їхнього розуміння. Герменевтика завжди потрібна там, де зміст висловлення мов би прихований від безпосереднього бачення, зашифрований і тому має потребу в роз'ясненні, тлумаченні. Широке застосування в цьому своєму значенні герменевтика одержує в середньовічній філософії, тому що багато проблем середньовічної філософії і підходи до їх вирішення породжені різним тлумаченням біблійних догматів. Біблія, на думку більшості теологів, має потребу в тлумаченні, її не можна розуміти буквально. І середньовічна схоластика по своїй суті зводиться до тлумачення Біблії й інших канонічних джерел. Тому ми вправі заявити, що вся середньовічна філософія в якомусь ступені герменевтична.

Але герменевтика, як особливий метод пізнання гуманітарних наук, як особливий напрямок у філософії, виникає значно пізніше і пов'язана з розвитком гуманітарного знання. А особливість гуманітарних наук, особливо історичної науки, у тому, що її об'єкт опосередкований мовою, текстом. Якщо природознавство, природничі науки мають справу з явищами природи і їхня задача полягає в тому, щоб пояснити природні процеси, знайти загальні зв'язки, закономірності, то науки про дух (гуманітарні науки), історична наука мають справу з історичною дійсністю не безпосередньо, а через фіксацію її в мові, у тексті. Тому Дільтей (1833-1911) - представник філософії життя - трактує герменевтику як "мистецтво розуміння письмово фіксованих життєвих проявів". Вивчення культури, соціальних явищ можливе як розуміння і тлумачення. Але розуміння можливе як результат реконструкції змісту тексту, що спирається на тлумачення. Процедура, методика розуміння повинна спиратися на деякі правила. По-перше, вона вимагає відповідності реконструкції точці зору автора тексту.

По-друге, ми повинні виходити з автономності, цілісності тексту, з чого випливає необхідність введення принципу герменевтичного кола: зміст цілого може бути прояснений через розуміння змісту його складових частин, але, у свою чергу, зміст окремих частин може бути зрозумілий, тільки виходячи з єдності цілого. По-третє, для розуміння змісту чужого тексту, що прийшов до нас з минулого, потрібно враховувати правило актуальності розуміння, суть якого полягає в тому, що дослідник не може цілком усунути суб'єктивний момент, він повинний співвідносити зміст автора тексту з "духовним горизонтом" своєї епохи, своєю власною позицією. Тільки в такому випадку можна говорити про істинність у науках про дух.

Але становлення герменевтики не тільки як методу пізнання гуманітарних наук, але і як особливого напрямку у філософії XX століття пов'язане, насамперед, з ім'ям німецького філософа Ханса Георга Гадамера (1900-2002), учня Мартіна Хайдеггера. Хайдеггер здійснив на Гадамера дуже великий вплив, утім, як і засновник феноменології Е. Гуссерль.

Феноменологія Гуссерля вплинула на Гадамера тим, що саме феноменологія зайнята з'ясуванням змісту і значення феноменів, а це зв'язано безпосереднім чином із розумінням і тлумаченням. З іншого боку, розуміння і тлумачення завжди спрямовані на пошук значення. Ці дві процедури мов би злиті, і в цьому пункті феноменологія і герменевтика перетинаються.

Але ще більший вплив на Гадамера здійснила філософія Хайдеггера. З Хайдеггером пов'язує Гадамер ту обставину, що герменевтика переступає "обмежений горизонт інтересів науково-теоретичного вчення про метод". Хайдеггер розглядає розуміння і тлумачення не як спосіб трактування тексту, а як екзистенціали людського буття. І сама мова, за допомогою якого здійснюються ці процедури, є буття, "будинок буття". Не людина говорить мовою, а мова говорить людиною. Ці положення зіграли велику роль у філософському становленні Гадамера, у розвитку ним герменевтики - від герменевтики духу до герменевтики буття. "Розуміння і тлумачення текстів, - пише Гадамер, - є не тільки науковою задачею, але очевидним образом стосується всієї сукупності людського досвіду в цілому" [1, с. 38].

Центральне місце в герменевтиці, природно, належить науці. "У століття, коли до марновірства вірять у науку", з'ясування умов і границь науки, умов істинності, що передують логіці наукового дослідження, є задачею філософії герменевтики. Але філософія герменевтики Гадамера в трактуванні розуміння істотно відрізняється від класичної герменевтики як методу пізнання гуманітарних наук. Деякі прийоми тлумачення текстів спільні, як, наприклад, герменевтичне коло, однак, по суті, це методи, що акцентують увагу на принципово різних і навіть протилежних моментах у тлумаченні фіксованих подій минулого.

Відповідно до класичної традиції при тлумаченні тексту необхідно вжитися у світ автора тексту, зрозуміти його мотиви, переживання, проникнути у світ його психології. Крім цього ми повинні враховувати і суб'єктивний момент самого інтерпретатора. Щоб реконструювати минуле переживання, чужі думки, їх необхідно співвіднести з власним світоглядом історика. У класичному розумінні і тлумаченні акцентується увага на психологічних особливостях автора тексту й історика, інтерпретатора тексту, їхньому сприйнятті події, тобто на суб'єктивних моментах розуміння і тлумачення.

По-іншому підходить до цього Гадамер. Він не вважає, що актуалізація особистісного начала автора тексту може допомогти досліджувати, зрозуміти історичне минуле. Більш того, він думає, що подібна актуалізація буде не сприяти, а шкодити досягненню істини, не проясняти, а, навпаки, спотворювати справжнє значення, зміст історичних подій. Гадамер зосереджує увагу на інших моментах, що передують розумінню і тлумаченню. Такими моментами в нього виступають передрозуміння, традиція, забобони, горизонт розуміння. Усі ці поняття близькі за змістом і означають історичність людського досвіду, його обумовленість суспільною системою. Коли ми говоримо про передрозуміння, те "мова йде про сформовану суспільну систему, що має значення історично сталої, науково недовідної норми. Вона представляє не тільки предмет дослідно-наукового раціоналізування, але і його рамки, у які "вставляється" методична робота" [1, с. 417]. "Горизонт розуміння", у свою чергу, являє собою сукупність забобонів і передсуджень, обумовлених традицією і таких, що є передсудженнями, сформованими до дослідження всіх фактичних передумов явища. Забобони при цьому є не тільки негативними моментами, що спотворюють розуміння і тлумачення, але і тими структурами, закладеними в мові, що визначають нашу мовленнєво-розумову і пізнавальну діяльніст. І основну роль тут грає, звичайно, мова, тому що нею значною мірою обумовлена наша розумова і пізнавальна діяльність, вона значною мірою визначає змісти і значення. Мова є спосіб нашого буття, нашого говоріння, умова пізнання і розуміння. І вона є, насамперед, об'єктом уваги філософської герменевтики. Таким чином, філософська герменевтика Гадамера, не виключаючи цілком суб'єктивних передумов свідомості, науки, зосереджує свою увагу на дослідженні об'єктивних умов, що передують історичному і взагалі науковому пізнанню, що випереджають розуміння і тлумачення. Герменевтика духу перетворюється на герменевтику буття у дослідження передумов і умов людського існування і науково-пізнавальної діяльності.