Розділ «1. Філософія, коло її проблем і роль у суспільстві»

1.2 Специфіка філософського світогляду. Природа філософських проблем

Філософія, безсумнівно, нерозривно пов'язана з типами світогляду, що їй передували. Без цього зв'язку ми не в змозі зрозуміти її виникнення. Але, разом з тим, виникнення філософії означало розрив з попередніми типами світогляду, виникнення якісно нового типу світорозуміння. Європейська філософія виникає наприкінці VII - початку VI століття до нашої ери в Стародавній Греції. Приблизно в цей же час зароджується філософія в Індії і Китаї. Цей збіг навіть сьогодні важко пояснити, з огляду на відсутність зв'язку між цими регіонами в той час. К. Ясперс називає цей час "осьовим". Саме тоді, на його думку, яка, утім, поділяється багатьма, зародилася сучасна культура і людина стала "сучасною" людиною. Тоді людина вперше підіймається до усвідомлення буття світу і свого власного буття, до усвідомлення своєї свідомості, роблячи його предметом рефлексії. Тут відбувається перехід від колективної свідомості, якою є міф, до індивідуальної, з'являються люди, що ставлять перед собою завдання усвідомлення світу і прагнуть донести свої погляди до інших людей.

Філософія відрізняється від міфу, насамперед, способом розгляду проблем. Вона намагається осмислити світоглядні проблеми. Там, де міф і релігія звертаються до традиції і віри, філософія звертається до розуму, інтелекту, намагається дати раціональне обґрунтування проблем. Емпіричні спостереження, логічні висновки, узагальнення і докази ставить вона на місце фантастичних вимислів і сліпої віри. Усе і вся піддає вона неупередженому суду розуму, тільки в ньому бачачи єдину опору. Своєю основною задачею ставить вона пошук істини, істини неупередженої і безкорисливої.

Які ж проблеми хвилюють філософію, на вирішенні яких питань вона концентрує свою увагу? Як уже відзначалося раніше, на це питання нелегко дати відповідь, оскільки в різний час у самих філософів було різне уявлення про це. І все-таки, як зазначив Гегель, якими б різними не були філософські системи, усі вони сходяться в тому, що вони - філософські системи.

Первісне уявлення давніх греків про філософію істотно відрізнялося від сучасних уявлення. Філософія (буквальний переклад з давньогрецької "любов до мудрості") містила в собі всі знання і, власне кажучи, була синонімом науки, що зароджувалася. Давньогрецькі філософи були носіями знання, не розділеного ще по спеціальних науках, такого, що узагальнювало практичний досвід людей і емпіричних спостережень. Але поряд зі знанням подібного роду філософія древніх містила в собі і міркування про світ і людину, тобто ті проблеми, що згодом стають власне філософськими проблемами.

Центральною проблемою в ряді цих проблем є проблема буття, що у давньогрецьких філософів, і не тільки в них, часто виступає як вчення про природу. Тому перших давньогрецьких філософів називали фізиками. Саме слово "філософ", за деякими історичними свідченнями, ужив уперше грецький математик і філософ Піфагор, бажаючи підкреслити цим, що він не мудрець (мудрецями можуть бути тільки боги), а аматор мудрості. Але давніх фізиків в природі цікавили не частковості, а питання будови світу, його походження, принципів функціонування.

Вони прагнули часткові знання, часткові спостереження привести до єдиного знаменника для того, щоб розкрити єдину першооснову світу, з якої все виникає й до якої все повертається. За різноманіттям предметів явищ навколишнього світу вони прагнули знайти єдине начало. І ця проблема протягом багатьох століть залишається однією з центральних проблем філософії, хоча підходи до її вирішення, питання, що висуваються на перший план, насамперед у зв'язку з розвитком науки, у різні періоди істотно відрізняються. Такий підхід до розгляду світу, природи, що ставить своєю метою досягнення всеосяжного пояснення фактів, побудови на цій основі всеосяжної єдиної теорії, отримає згодом назву "метафізика", і філософія була як метафізика, яку ми спостерігаємо навіть на початку XIX століття в Гегеля. Та й сьогодні такий підхід не далекий від деяких течій релігійної філософії.

Уже в Стародавній Греції намітилися і два підходи до вирішення проблеми буття, що одержали згодом назви "матеріалізм" й "ідеалізм", а сама проблема буття в марксизмі була названа основним питанням філософії. Суть самої проблеми зводиться, врешті решт, до того, що розуміти під першоосновою, до чого зводиться все різноманіття предметів і явищ світу. Філософи-матеріалісти бачили таку першооснову в матерії, розуміючи під останньою, аж до марксизму, або одну з чотирьох стихій (земля, вода, повітря, вогонь), або дрібну частку речовини. Світ, усі предмети і явища в ньому розуміються як такі, що існують об'єктивно, незалежно від людської свідомості і, досить часто, як у давньогрецьких філософів, незалежно від богів. Якщо і визнавалося значення бога або богів, то тільки як акту творіння.

Ідеалісти, навпроти, вважали, що справжнім буттям володіють ідея, дух. Найбільше чітко подібний погляд висловлений давньогрецьким філософом Платоном, що вважав, що справжній світ - це світ ідей, предмети і явища навколишнього світу є тільки тіні ідей. Цю точку зору найбільш послідовно розвивав німецький філософ Гегель, який думав, що першоосновою усього є абсолютна ідея, що, розгортаючись у процесі розвитку, відчужує себе в природі і суспільстві. Подібні погляди у філософії прийнято називати об'єктивно-ідеалістичними, тому що за основу всього тут береться об'єктивний дух, дух як такий.

Але філософію світ цікавить не сам по собі, а в його співвідношенні з людиною. Людина, її природа, здібності і діяльність, "особливість" і, у той же час, єдність зі світом - ці проблеми постійно присутні у філософських міркуваннях. Проблема "світ - людина" завжди (можливо, за винятком, та й то із застереженням, досократівських давньогрецьких філософів) стоїть в центрі уваги філософії. Більше того, можна сказати, що і сама проблема буття, і різні підходи до її вирішення виникають з фіксування розходження буття предметів, речей (фізичного - в широкому змісті) і буття людини, що містить у собі єдність фізичного і психічного, тіла і духу, розходження буття речовинного світу і духовних процесів.

З цієї передумови випливає існування різних форм буття і, отже, питання взаємозв'язку цих форм, питання про "справжнє" буття, співвідношення буття і небуття, буття і ніщо. У змістовному плані категорія буття містить у собі такі моменти:

1) існування світу і людини;

2) існування різних форм буття (без визнання різних форм буття не може виникнути і сама проблема буття);

3) єдність цих різних форм, яка фіксується поняттям "буття". Звідси ж випливає і можливість існування двох різних підходів - матеріалістичного й ідеалістичного - до вирішення самої проблеми.

З відмінностей між буттям світу і буттям людини випливає й інша, гносеологічна проблема - чи може людина пізнати світ і як здійснюється процес пізнання, чи може вона у своїх поняттях дати адекватний опис навколишніх предметів, явищ і процесів, чи існують межі людського пізнання і, якщо так, то чим вони обумовлені. Ці й інші подібні питання були і залишаються предметом філософських роздумів. І до цих питань можна виділити в історії філософії два підходи. Поряд із філософами, що визнають можливість пізнання світу, були і є філософи, що розділяють скептичні і навіть агностичні погляди.

Але людина цікавить філософію не тільки в співвідношенні з об'єктивним світом. Уже з часів Сократа філософи усе більше замислюються над питаннями людського життя і смерті, призначення людини і сенсу її існування, моральними цінностями. Смисложиттєві проблеми людського існування в ході історії займають усе більше місце у філософії. У наші дні ці проблеми знаходяться в центрі філософських роздумів, а деякі філософські течії, наприклад екзистенціалізм, вважає їх єдиними, що заслуговують уваги філософії. І дійсно, обґрунтування моральних вищих цінностей, без яких людські дії, наука втрачають своє значення, завжди будуть привертати увагу філософії.

Починаючи з давніх часів, філософія звертається до проблем суспільного життя, загальних принципів політичного правового ладу й інших суспільних питань. Багато давньогрецьких філософів брали активну участь у політичному житті своїх держав, були вихователями і наставниками царів. Платонівські роботи "Держава", "Закони" поклали початок глибокого наукового аналізу суспільних і політичних проблем, що стали невід'ємною частиною багатьох філософських систем. І це не дивно, тому що проблеми суспільного буття людини є невід'ємною частиною світоглядних проблем.

Розгляд даного питання доречно закінчити цитатою англійського філософа, одного з найбільших мислителів минулого століття Бертрана Рассела: " Чи розділений світ на дух і матерію, а якщо так, то що таке дух і що таке матерія? Чи підпорядкований дух матерії або він має незалежні здібності? Чи має всесвіт яку-небудь єдність або мету? Чи розвивається всесвіт у напрямку до деякої мети? Чи дійсно існують закони природи або ми просто віримо в них, завдяки лише властивій нам схильності до порядку? Чи є людина тим, чим вона здається астрономові - малесенькою грудочкою суміші вуглецю і води, що безсило копошиться на маленькій і другорядній планеті? Або ж людина є тим, чим вона уявлялася Гамлету? А може, вона є і тим і іншим одночасно? Чи існують піднесений і негідний способи життя, або ж усі способи життя є тільки марністю? Якщо ж існує спосіб життя, що є піднесеним, то в чому він полягає і як ми його можемо досягти? Чи потрібно добру бути вічним, щоб заслуговувати високої оцінки, або ж до добра потрібно прагнути, навіть якщо всесвіт неминуче рухається до загибелі? Досліджувати ці питання, якщо не відповідати на них, - справа філософії" [3, с. 6].

1.3 Філософія і наука. Методологічна функція філософії