Розділ «6. Філософія марксизму»

Філософія марксизму у вузівському курсі в пострадянському просторі займає особливе місце. Це пов'язано зі ставленням до марксистської філософії і марксизму в цілому (марксизм у цілому містить у собі, крім філософії, економічне і соціально-політичне вчення) у Радянському Союзі, з одного боку, і в пострадянських державах, з іншого. Якщо в першому випадку марксизм проголошувався єдиною істинною теорією, що пояснює закономірності функціонування і розвитку природи і суспільства, і був перетворений навіть не в ідеологію, а у варіант радянської релігії, то після падіння радянської влади він, власне кажучи, підданий анафемі й обвинувачується, майже у всіх наших лихах. Зайвий раз підтверджено зауваження М. О. Бердяєва про суперечливість і максималізм російського (правда, у даному випадку не тільки російського) характеру.

Щодо обвинувачень марксизму в наших минулих, а тим більше нинішніх лихах, то вони непереконливі, хоча сьогодні й актуальна проблема відповідальності вченого за свої винаходи, теорії. Що ж стосується ставлення до марксизму і марксистської філософії, зокрема, як до теорії, то до нього потрібно ставитися як до будь-якої теорії, будь-якої філософії, що містить в собі як раціональні, істинні моменти, так і елементи минущі, що мають значення для свого часу і не підтвердилися в ході історичного розвитку. Але безсумнівно одне - величезний вплив марксизму на все суспільствознавство XX століття, на наше розуміння людини і суспільства.

У деяких сьогоднішніх підручниках і навчальних посібниках марксистська філософія віднесена до німецької класичної філософії, що не є правомірним. Безсумнівний її зв'язок з німецькою класичною філософією і взагалі з філософською традицією, що бере свій початок в Освіті. Про це говорять самі К. Маркс і Ф. Енгельс. І все-таки її варто вважати одним із напрямків некласичної філософії.

У чому розходження між класичною філософією і некласичною, що виникла в середині XIX століття? По-перше, у розумінні світу і людини. Класична філософія виходить з того, що світ розумний (для античної і середньовічної філософії світ розумний у буквальному значенні, для філософії Нового часу - у переносному: у ньому панує закономірність). Некласична філософія здебільшого виходить з "нерозумності", безсистемності світу, абсурдності людського буття в ньому.

По-друге, для класичної філософії людина - розумна істота, розум є її головною характерною рисою. Некласична філософія звертає увагу на інші сторони буття людини: його соматичне, несвідоме й ірраціональне начала.

По-третє, класична і некласична філософії по-різному розуміли функцію філософії. Класична філософія вважала основною функцією філософії збагнення істини і на основі цього - освіта людей. Виходячи з цього, кожен філософ, що заслуговує такого звання, висував основні принципи і на цій основі давав відповіді на всі питання буття світу і людини. Некласична філософія ставить під питання пізнання істини, а завдання філософії бачить у тому, щоб змінити життя, допомогти людині в "справі життя", дати їй систему цінностей. Вона не прагне дати всеохоплюючу картину світу, а акцентує увага на окремих аспектах, моментах людського буття. Можна виділити три основні напрямки некласичної філософії (рис. 6.1).

З вищевикладених критеріїв видно, що марксистська філософія займає проміжне положення між класичною і некласичною філософіями. Марксистська філософія поділяє погляд класичної філософії на світ і роль людського розуму. Але вона не вважає, що філософія повинна дати відповіді на всі проблеми буття, розглядає себе як метод пізнання і перетворення світу. І взагалі за своїм духом марксистська філософія більше належить сучасності, ніж класиці.

6.1 Соціально-історичні передумови виникнення філософії марксизму. Проблема відчуження

Марксизм виник у середині XIX століття. За словами самих основоположників філософії марксизму, а ними є Карл Маркс (1818-1883) і Фрі-дріх Енгельс (1820-1995), їхнє вчення є продуктом своєї епохи, відповіддю на ті соціально-економічні і політичні проблеми, що були поставлені в ході розвитку передових капіталістичних держав Європи і Північної Америки.

На думку Маркса, до середини XIX століття капіталізм розкрив як свої переваги, так недоліки. До основних переваг капіталізму варто віднести насамперед те, що він менше сторіччя розвивав продуктивні сили такими темпами і розвив їх до такого ступеня, що було не під силу людству за всі тисячоріччя попереднього розвитку. Але в той же час капіталізм показав, що гасла, під якими проходили буржуазні революції, - свобода, рівність, братерство, - залишилися лише гаслами і втілити їх у життя капіталістичне суспільство не в змозі. Концентрація багатства й убогості на різних полюсах суспільства не тільки не зменшилася, але зросла в ще більших масштабах, причому убогість набула жахаючих, "абсолютних" форм. І це відбувається в тих умовах, коли в суспільстві існують кризи надвиробництва, коли товари, у тому числі і продукти харчування, знищуються не тому, що в них немає потреби, а тому, що відсутній платоспроможний попит. Воля також виявилася порожнім гаслом, оскільки ступінь волі кожного визначена розміром його грошового гаманця. Капіталізм створив новий тип працівника, що цілком відсторонений від засобів виробництва, продуктів своєї праці і живе тільки за рахунок продажу своєї робочої сили. Будучи юридично вільним, робітник цілком залежить від капіталіста, від попиту на робочу силу.

Маркс із самого початку своєї творчої діяльності бачив її зміст у тому, щоб сприяти звільненню пролетаріату. Він пориває з просвітительським підходом до розуміння функції філософії. "Філософи лише різним чином пояснювали світ, але справа полягає в тому, щоб змінити його", - так Маркс формулює нове розуміння функції філософії в "Тезах про Фейєрбаха" (1845) [3, с. 4].

Тяжке становище робітничого класу Маркс пов'язує з відчуженням. "Відчуження - соціальний процес, у ході якого продукти людської праці і сам процес праці перетворюються в далеку, конфронтуючу і панівну силу". Проблема відчуження піднімалася вже в німецькій класичній філософії в Гегеля і Фейєрбаха. Але в Гегеля процес відчуження виступає як процес відчуження абсолютної ідеї в природі і суспільстві. Фейєрбах пов'язує процес відчуження з виникненням релігії і розуміє його як духовне відчуження. На думку Фейєрбаха, людина своєю фантазією створює Бога, а потім сприймає його як силу, що стоїть над ним, що визначає його поводження і діяльність.

Маркс відходить від цієї, по суті своєї, ідеалістичної концепції відчуження. Уже "молодий"1 Маркс у "Економічно-філософських рукописах 1844 року" пояснює відчуження людини економічними факторами. Всі інші види відчуження - відчуження в політичній, релігійній сферах - обумовлено відчуженням дійсного життя. Відчуження ж дійсного життя - відчуження праці - полягає в самій суті праці. Чим більше працює робітник, тим бідніше він стає, тому що продукт його праці йому не належить, він виступає як не властива йому сила.

1 Розподіл на творчість "молодого" і "зрілого" Маркса відбувається після того, як були виявлені й опубліковані (у 1931 році німецькою мовою й в 1956 році - російською) "Економічно-філософські рукописи 1844 р.". Розгорнулася бурхлива й тривала дискусія про розходження підходів Маркса до розуміння людини й суспільства в рукописах

"...Праця створює чудесні речі для багатіїв, але вона ж викликає зубожіння робітника. Вона створює палаци, але також і нетрі для робітників. Вона створює красу, але також і спотворює робітника. Вона замінює ручну працю машиною, але при цьому відкидає частину робітників назад до варварської праці, а іншу частину робітників перетворює в машину. Вона створює розум, але також і слабоумство, критицизм як долю робітників" [4, с. 562].

Але відчуження робітника виявляється не тільки у ставленні його до продуктів своєї праці, але й у самовідчуженні самої праці. Не тільки продукт праці, але і сам процес праці сприймається ним не як прояв своїх сутнісних сил, не як самореалізація і самоствердження, а як щось зовнішнє, необхідне лише в тій мірі, що постачає засоби до життя, до фізичного існування робітника. Робітник відчуває себе вільним не в процесі прояву своїх сутнісних сил, а праця і являє собою прояв діяльної сутності людини, але тільки при виконанні своїх тваринних функцій: харчування, питва, статевого акта. Таким чином, людське в людині стає тваринним, а тваринне - людським.

Але в процесі праці робітник відчужує не тільки самого себе, але і свою родову сутність. Адже саме в праці виявляється діяльна родова сутність людини. Виробниче життя, на думку Маркса, і є родове життя. І той факт, що продукти праці і сама праця є стосовно людини зовнішньою, не властивою йому силою, означає, по суті своїй, що саме родове життя далеке від людини і що людина відчужена від іншої людини. При цьому в умовах приватної власності відчуженим виявляється не тільки робітник, але і капіталіст. Його відчуження виявляється в тому, що приватна власність робить його однобічним, таким, що прагне лише до володіння, одержання прибутку, що ігнорує свою всебічну суспільну сутність.

У чому ж причина відчуження праці? Відповідь Маркса однозначна: такою причиною є приватна власність. Будучи наслідком відчуження і са-мовідчуження праці (адже якщо продукти, засоби праці, сама праця не належать робітникові, то вони належать іншій людині - капіталістові), приватна власність є засобом реалізації цього самовідчуження. Тому для того, щоб знищити відчуження людини, необхідно знищити приватну власність. А знищити приватну власність може лише комунізм - "позитивне вираження скасування приватної власності".

Комунізм, знищуючи приватну власність, повертає людину до самої себе, до своєї родової сутності, робить її суспільною людиною, повертає їй все багатство суспільних відносин, єднання з іншими людьми, усе багатство почуттів і здібностей. Комунізм означає єднання людини з природою як своєю матір'ю і годувальницею. Комунізм - це справжній гуманізм, він є вирішенням усіх людських протиріч. Так "молодий" Маркс уявляє собі комунізм. Але незабаром погляди Маркса на людину і суспільство істотно змінюються.