ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ТІНЬОВОЇ ЕКОНОМІКИ ЗА УМОВ ІННОВАЦІЙНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ В УКРАЇНІ

Детермінанти тіньової економіки в інноваційних умовах господарювання

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ТІНЬОВОЇ ЕКОНОМІКИ ЗА УМОВ ІННОВАЦІЙНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ В УКРАЇНІ

Тіньова економіка в контексті інвестиційно-інноваційного розвитку країни

Українська економіка відрізняється від економік розвинених країн світу надзвичайно високою матеріалоємністю та енергоємністю виробленої продукції. Причиною цього є два головні чинники – технологічна відсталість виробництва і тіньова економіка. Перший – робить галузі неконкурентоспроможними, а другий – інвестиційно- непривабливими, а разом вони гальмують розвиток економіки. Саме з цих причин, в останні роки, одним з головних завдань державної політики України є концентрація зусиль усіх гілок влади на комплексному здійсненні радикальних економічних, правових, організаційних й силових заходів щодо рішучого обмеження корупції та тіньової економічної діяльності.

Розуміння соціально-економічної цінності держави є одним із головних стимулів для малих та середніх підприємств вести активну інвестиційно-інноваційну діяльність, розвивати свої можливості й працювати в офіційному секторі економіки України. Крім того, значної актуальності цій проблемі додає і той факт, що в тіньовій економіці закладений великий потенціал до зростання легальної економіки, а отже, надзвичайно важливого значення набуває практичне дослідження можливостей та шляхів переходу економіки з тіньової до офіційної в контексті інвестиційно-інноваційного розвитку вітчизняної економіки[1].

Проблеми тіньової економіки системно почали вивчатися зарубіжними економістами з 30-х років минулого століття. Передусім, необхідно відмітити наукові роботи К. Харта, який вперше ввів у науковий обіг термін “неформальний сектор” і П. Гутманна. Подальший розвиток проблеми тіньової економіки та спроби визначення її масштабів, отримали в працях таких зарубіжних економістів, як: Д. Блейдс, Б. Даллаго, А. Ділнот, Е. де Сото, Б. Контіні, К. Макафі, П. Мауро, К. Моріс, С. Роттенберг, В. Танзі, У. Тіссен, Е. Фейг.

Серед російських науковців дану проблему розглядали: Л. Абалкін, С. Барсукова, С. Глінкіна, Ф. Глісін, А. Гуров, В. Ісправніков, С. Ковальов, Т. Корягіна, Л. Косалс, В. Куліков, Ю. Латов, К. Привалов, В. Радаев, Л. Тимофеев, Л. Фітуні, А. Яковлева та багато інших.

Вагомий внесок у розробку проблеми детінізації економіки зробили вітчизняні науковці: І. Ангелко, В. Базилевич, О. Барановський, В. Бородюк, А. Базилюк, 3. Варналій, А. Гальчинський, В. Геєць, І. Дегтяр, Я. Жаліло, Б. Кваснюк, Т. Ковальчук, І. Мазур, В. Мандибура, Р. Моторин, В. Мунтіян, О. Пасхавер, Ю. Пахомов, В. Попович, В. Предборський, L Озерський, О. Рибчак, Є. Самойленко, О. Турчинов, С. Тютюнникова, А. Фукс, Ю. Харазішвілі, К. Швабій, А. Чухно та інші.

Водночас, незважаючи на високу ступінь розробки даної проблеми, а також значний науковий та практичний внесок вітчизняних науковців до проблеми детінізації економіки, з одного боку, та результатів такого дослідження для забезпечення інвестиційно- інноваційного розвитку й соціально-економічного зростання країни завдяки детінізації економіки – з іншого, свідчать про об'єктивну необхідність подальшого дослідження цієї проблеми. Актуальність зазначених проблем, їх теоретичне та практичне значення обумовили мету даної монографії.

Тіньова економіка існує в усіх країнах світу. Основними відмінностями її в тій чи іншій країні є обсяги, чинники, форми, стан соціально-правового контролю за нею та рівень його реалізації. За різними оцінками, рівень тіньової економіки становить у високорозвинених країнах 17 % ВВП, у країнах з перехідною економікою – понад 20 % і в країнах, що розвиваються – понад 40 %. Так, наприклад цей показник у Бельгії – 22,5 %, Великій Британії – 13 %, Німеччині – 14,9 %, Греції – 29 %, Данії – 18,3 %, Іспанії – 23 %, Італії – 27,3 %, Канаді – 16,2 %, Нідерландах – 13,5 %, Португалії – 23,1%, США – 8,9 %, Франції – 14,9 %, Швейцарії – 8 %, Швеції – 19,9%, Японії – 11,1 % (див. рис. 1.1). Середній показник – близько 17 % від ВВП.

Для України, актуальність проблеми тіньової економіки значно вища. До світової фінансово-економічної кризи додалося правове свавілля та корупція, непрозорість економічних відносин, розбалансована й деградована система державного управління і технологічна відсталість, які гальмують темпи розвитку.

За оцінками Світового банку, Україна має найбільший у світі неформальний сектор, який сягає приблизно 50 % офіційного ВВП, що значно ускладнює “діагностування” економіки[2]. До того ж, в Україні сформувалася двосекторна модель економіки, коли один сектор (менш технологічний і капіталомісткий) працює в тіні, а другий (більш розвинений і капіталомісткий) – у легальному середовищі.

Рис. 1.1. Рівень тіньової економіки в окремих країнах світу

К. Швабій наголошує на тому, що тіньовий сектор економіки слід розглядати як окремий сектор національної економіки, а не як дискретне економічне утворення. Науковиць звертає увагу на те, що в більшості наукових джерел даний феномен ідентифікується як тіньова економіка, проте зазначає, що ця економіка є складовою частиною національної економіки, яку утворюють офіційний і тіньовий сектори економіки.

На перший погляд здається, що подібне зауваження не є принциповим. Якщо вважати тіньову економіку окремою дискретною складовою національної економіки, то варто також вести мову про автономність функціонування й специфічні економічні закони розвитку.

К. Швабій зазначає, що економічні закони розвитку тіньового та офіційного секторів економіки мало чим відрізняються. Чинники виробництва, технології, економічні та фінансові відносини є ідентичними, хоча у тіньовому секторі економіки повністю відсутній державний сектор, функціонує лише сектор підприємців та домогосподарств.

До того ж, ресурси одного сектору економіки, за певних обставин, можуть переміщатися в іншій, і навпаки. Таке переміщення ресурсів – аналогічне дії закону сполучених посудин, але між офіційним та тіньовим секторами економіки є певний “клапан”, на пропускну здатність якого (в обох напрямках) впливають різні чинники[3].

Серед головних чинників є податкове навантаження. Податкове навантаження на офіційний сектор економіки є значно вищим, ніж на тіньовий. Розширення податкової бази за рахунок тіньового сектору потребує від державних органів влади значних зусиль в рамках контролю й адміністрування.

Існує думка, що контроль над сплатою податків великими підприємствами значно простіший. Західні науковці дійшли висновку, що уряду може бути вигідним створення перешкод для виходу підприємств із тіньового сектору для зниження конкуренції в офіційному секторі економіки[4].

За таких обставин, державі може бути вигіднішим оподаткування легально працюючих підприємств-монополістів за вищими ставками, ніж розширення податкової бази за рахунок підприємств, що намагаються ввійти в легальний сектор. У даній моделі, в неявному вигляді висувається гіпотеза, що в секторах економіки з низьким рівнем конкуренції більше податкове навантаження[5].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Детермінанти тіньової економіки в інноваційних умовах господарювання» автора Краус Н.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ТІНЬОВОЇ ЕКОНОМІКИ ЗА УМОВ ІННОВАЦІЙНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ В УКРАЇНІ“ на сторінці 1. Приємного читання.