КОРУПЦІЯ НА РІЗНИХ РІВНЯХ ЕКОНОМІЧНОЇ АГРЕГАЦІЇ
Корупція як одна із загроз національної безпеки в інноваційних умовах господарювання
Поширення тіньової економіки призводить до різкого зниження ефективності державної політики, унеможливлення регулювання економіки ринковими методами із застосуванням інструментів грошово-кредитної та податкової політики. Це зумовлює необхідність звернення органів виконавчої влади до адміністративних інструментів регулювання, що у свою чергу, складає підгрунтя для поширення корупції, а також гальмує процес розвитку ринкової економіки в Україні, перешкоджає просуванню до членства у міжнародних організаціях.
Корупція існує в усіх країнах, однак у різних пропорціях, на різних рівнях та має особливу природу свого походження. В Україні ж корупція не існує – вона процвітає[1]. Зв'язок між легальною і нелегальною економікою забезпечує механізм функціонування останньої.
Одним із найсуттєвіших явищ передавального механізму між тіньовою й офіційною економікою (а саме, державним управлінням) є корупція, під якою розуміють діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, яка спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для отримання матеріальних благ, послуг і пільг[2].
За даними міжнародної неурядової організації “Transparency International”, індекс сприйняття корупції в Україні у 2010 році становив 2,4 пункта (в найменш корумпованих країнах індекс сприйняття корупції становить – 9-10, у країнах з високим рівнем корупції – менше 3), що відповідає 134 місцю у рейтингу, серед 178
країн світу. Покращення значення цього показника (у 2009 році – 2,2 пункта), зумовлене розробкою Національної антикорупційної стратегії на 2011–2014 роки, Законів України “Про засади запобігання і протидії корупції”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення”, що підтверджує наміри уряду України протидіяти цьому явищу.
Згідно з даними Глобального барометра корупції[3], кожний третій житель України у 2010 році давав хабар: в дачі хабарів зізналося 34 % опитаних, що демонструє негативні тенденції. В 2010 році з корупцією стикалося в 1,5 рази більше громадян, ніж раніше.
Спостерігається позитивна тенденція серед населення: семеро з десяти осіб готові повідомити про випадки корупції (проти 4 із 10 – у 2009 році), що свідчить про готовність населення підтримати дії уряду щодо боротьби з корупцією. Проте, поки що 60 % населення країни вважає неефективними заходи, які проводить уряд щодо протидії корупції[4].
Існуючий стан тінізації вітчизняної економіки стає ризиком для реалізації реформ. Залишається загрозливо високим рівень корупції. За оцінками Transparency International, у 2011 році Україна понизилася із 134 до 152 місця у рейтингу корумпованості серед 183 країн світу.
Найнебезпечнішими проявами цього явища в Україні експерти відзначають: політичну корупцію, корумпованість судової системи, хабарництво в органах прокуратури та МВС, корупційні прояви у сфері охорони здоров'я; корупційний тиск на суб'єктів господарювання з боку контролюючих органів; непотизм (кумівство) в органах державної влади, корупційні схеми при перерозподілі національного багатства та природних ресурсів.
В наслідок цього, руйнується держава як інституція, відбувається відчуження влади від суспільства, знижується імідж країни, ефективність політичних і судових інститутів, неефективно розподіляються та використовуються державні кошти й ресурси, зростає рівень тіньової економіки[5].
Правильно говорять ті, що кажуть: “корупція породжує бідність”, однак мають рацію й ті, що стверджують: “корупція породжує багатство”. Втім, найвірніше вважають ті, хто говорить: “корупція породжує неефективність”.
Неефективним стає все – від системи охорони здоров'я до провідних галузей економіки, що робить можливим існування олігархів, але унеможливлює формування того, що західна соціологія обізвала “середнім класом”. Тому, відсутність “середнього класу” в Україні частково зумовлена корупцією, а політична нестабільність – відсутністю такого класу[6].
Ще один наслідок корупції – делегітимізація влади та інституційний підрив державності. Однак, корупція делегітимізує владу лише в довгостроковій перспективі, тоді як у короткостроковій – вона підтримує систему. Саме корупція “цементує” існуючий політичний порядок, оскільки в породженій нею циркуляції ресурсів, вона дублює бюрократичну ієрархію і, тим самим, підтримує її[7].
Як уже наголошувалося нами раніше, корупція, в тій чи іншій мірі, існує у будь-якій економічній та політичній системах. В умовах демократичних чи авторитарних суспільствах, корупція як і тіньова діяльність, є другорядним явищем, яке істотно не впливає на загальний рівень державного управління.
Проте, за тотальної тінізації економічних процесів корупція може перетворитися на структуроутворюючий елемент державного управління.
Найтиповішим проявом корупції є підкуп чиновників і державних діячів усіх рівнів, хабарництво. За американськими оцінками, на підкуп впливових чиновників, великі злочинні угруповання витрачають від 30 до 50 % своїх прибутків. Потенційних хабарників серед чиновників державного апарату, тобто осіб, які за сприятливих умов готові отримати хабар – 70 %. 87 % опитаних українських підприємців підтвердили, що безпосередньо мають справу з корупцією у держустановах і змушені сплачувати хабарі, тоді як 77 % підприємців впевнені, що працівники контролюючих органів штучно створюють ситуації, які провокують порушення законодавства.
Інакше кажучи, корупція – це не лише форма злочинного збагачення бюрократичного державного апарату, а й приватизація державної влади тіньовими структурами[8].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Детермінанти тіньової економіки в інноваційних умовах господарювання» автора Краус Н.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „КОРУПЦІЯ НА РІЗНИХ РІВНЯХ ЕКОНОМІЧНОЇ АГРЕГАЦІЇ“ на сторінці 1. Приємного читання.
