Розділ «ГЛАВА 1. ЕКОЛОГІЯ ЯК НАУКА І ПРАКТИКА»

Дослідження екологічного спрямування проводились і в більш ранні періоди. В 1660 році Роберт Бойль (1627-1691), англійський хімік і фізик, встановив, що зниження тиску атмосферного повітря негативно впливає на процеси дихання тварин. Нідерландський дослідник Антоні ван Левенгук (1632-1723) займався вивченням харчових ланцюгів і механізму регулювання чисельності популяцій. Вчений-енциклопедист Ломоносов Михайло Васильович (1711-1765) у праці "О слоях земных" розглядав питання еволюції рослинного і тваринного світу, вказував на необхідність вивчення причин змін у природі.

Це були часи великих географічних подорожей, відкриттів, розвитку природничих наук. Пізніше буде період технічних наук. А перед цим - у середні віки - панування богослов'я та схоластики.

Перші спроби узагальнення людського досвіду пізнання природи були зроблені в стародавні часи. Грецький філософ Аристотель (384-322 роки до н.е.) в роботах "Про вивчення тварин", "Про частини тварин", "Про виникнення тварин" описав більше 500 видів відомих йому тварин і розповів про їх поведінку - міграцію, зимову сплячку, самозахист і паразитизм. Описав будівельну діяльність тварин. Його учень Теофраст з Ересу написав трактати "Про вивчення рослин" та "Фізіологія рослин", в яких привів відомості про залежність особливостей рослин від клімату і ґрунту.

У стародавній Індії в епічних поемах "Махабхарата" і "Рамаяна" (VI-IV століття до н.е.) опис 50 видів тварин виконано одночасно з аналізом середовища їх існування.

У вищевказаних роботах узагальнено не лише дослідження авторів, а і попередній досвід людства. Тому з повним правом треба вважати, що екологічні спостереження як перший етап наукової діяльності розпочалися одночасно з появою людства. Для свого існування людині треба було враховувати вплив пори року на наявність їжі, залежність кількості злаків від атмосферних опадів чи рівня річкової води, поведінку тварин протягом доби та таке інше. Спостережливість була обов'язковою умовою виживання сім'ї чи племені. Досвід спостережень природних явищ передавався поколінням, накопичувався, перетворювався в знання взаємовпливу окремих факторів.

Якщо уявити у вигляді об'єму циліндра (рис. 1.1,а) сукупність явищ, процесів, параметрів, характеристик природи, "таємниць природи", то на зорі людства їх пізнання можна відобразити у вигляді окремих крапок — малочисельних і розрізнених. З початком розподілу видів людської діяльності процес пізнання природи активізувався - цим ремеслом займалися найбільш талановиті представники суспільства, які увійшли в історію людства, характеризуючись, перш за все, своїм універсалізмом. З часом наукова діяльність починає розділятися за напрямками - математика, астрономія, гідрологія, мінералогія, жива природа (рис. 1.1,б).

Е. Голдсміт - керівник журналу "Еколог" (США - стверджував: "Біосфера не пристосована до розподілу, але саме так вчинили із знаннями".

Диференціація процесу пізнання природи йшла в двох напрямках. По-перше, звуження сектора кожної науки і зростання числа наук внаслідок збільшення спеціалізації вчених. По-друге, в кожному секторі збільшення знань відбувалось головним чином за рахунок проникнення в глибини об'єкта досліджень, у мікросвіт, що розділяє масив знань на рівневі стрічки (рис. 1.1 ,в).

Таким чином, суцільний масив пізнання розділився як за напрямками наук, так і за розмірами об'єкта пізнання. Вузька спеціалізація вчених дозволила значно збільшити об'єм людських знань, особливо в XX столітті, завдяки досягненням науково-технічного прогресу (НТП). Наука поступово перетворилась у безпосередню продуктивну силу — її досягнення дозволяли створювати ефективні технології.

Метою кожної науки є вивчення відповідного сектора людського довкілля, виявлення законів, закономірностей, правил з метою подальшого використання. Досягнення науки різноманітні і відрізняються об'ємом пізнання як за секторами, так і за рівнями. Головним рушійним мотивом напрямку наукових досліджень є практичні потреби суспільства.

Необхідність орієнтуватись у морі викликала розвиток астрономії, а вимоги сільського господарства в теплих, але посушливих регіонах зародили гідрологію - теоретичну основу зрошувального землеробства. В XVII-XIX століттях велися переважно природничі дослідження, а кінець XIX і XX століття увійдуть в історію як період технічних наук.

Рис. 1.1. Циліндр таємниць природи:

а) період первісних комплексних спостережень; б) період початку спеціалізованих досліджень; в) період спеціалізації вчених; 1, 2, 3, 4, 5, б, 7, 8 - напрямки наукової діяльності; А, В, С, D - рівні досліджень; (А - мікрорівень - молекула, атом і його складові, клітина, кристал, таке інше; В - рівень цілого - організм, речовина, машина, таке інше; С — рівень спільності - популяція, басейн річковий, завод, таке інше; D - макрорівень - вид, континент, природна сфера, промислова галузь, таке інше)

Завдяки техніці фізичні можливості людини збільшилися в тисячі, разів. Змінилися природні виміри часу, відстані, кількості. Людина для себе і для багатьох інших представників біосфери змінила природні біоритми на організаційні цикли. Сучасні транспортні засоби та системи інформації і зв'язку не тільки принципово відрізняються від природних, а і можуть протирічити законам макросвіту (наприклад, можливість потрапити у вчорашній день, рухаючись зі сходу на захід). Штучні моря, велетенські електричні станції та інші гігантські інженерні споруди характеризуються такою концентрацією речовини й енергії, яка в природних умовах вважається екстремальною і часто призводить до катаклізму.

Значний вплив на природу людської діяльності було давно відмічено різними вченими. Так, іще у 1864 році в США вийшла книга Георга (Джорджа) Марша "Людина і природа, або Про вплив людини на зміни фізико-географічних умов природи", в якій, зокрема, вказано наступне: "Заплановані зміни, які відбуваються внаслідок людської діяльності, мають велике значення, але вони мізерні порівняно з незапланованими наслідками, які витікають з людської діяльності".

У цілому технічні науки дали можливість людям значно збільшити ефективність праці, полегшити її умови, фантастично покращити побутові умови. Людство в середині XX століття на своєму матеріальному добробуті відчуло практичну користь від наукової діяльності. Вчені стали найбільш авторитетною і шанованою частиною людства. Рекомендації вчених без обговорення і сумніву приймалися урядами і політиками, не кажучи вже про широкі верстви населення. А вчені, з свого боку, намагалися віддячити наполегливою працею, для підвищення ефективності якої вимагалася все більш вузька спеціалізація.

Але разом з позитивними наслідками спеціалізації вчених на діяльності у вузькій галузі науки чи на певному рівні досліджень у секторі галузевих знань диференціація процесу пізнання призвела до втрати головного, що характеризує природу, - єдності, нерозривності, взаємовпливу окремих складових і проявів. Фахівці з гносеології вважають це однією з головних причин значного погіршення стану природного середовища. Досягнення окремих галузевих наук сприймалися людьми абсолютно як самостійні, незалежні від інших наук. Впровадження в практику рекомендацій галузевих вчених дуже часто в кінцевому результаті виявлялися малоефективними чи навіть шкідливими внаслідок негативного побічного непередбаченого (часто віддаленого в часі і просторі) наслідку. Так трапилось із використанням ДДТ та інших штучних хімічних речовин, із сучасними методами використання ядерної енергії, з штучними морями на рівнинних річках та т. ін. Людство відчуло негативний вплив цих рішень на середовище свого існування, стан якого значно погіршився.

Люди зрозуміли, що нове рішення неможливо базувати лише на досягненні окремої науки. Потрібне всебічне комплексне обґрунтування, яке неможливо отримати на знаннях однієї галузевої науки. Практична необхідність захистити людей і природу від необґрунтованих всебічно рекомендацій галузевих фахівців була офіційно визнана прийняттям в кінці XX століття в різних державах, серед яких є і Україна, Закону про екологічну експертизу. Але ця комплексна експертиза проводиться на заключному етапі розробки низки практичних проектних документів і тому не може орієнтувати науковців на найкращий варіант на самому початку процесу створення нового рішення. Це може зробити лише сама наука. Тобто постає питання про організаційне вдосконалення науки як сфери людської діяльності. На це привернув увагу Докучаев В.В. ще сто років тому: "...вивчаються окремі об'єкти, а не їхні співвідношення, не той генетичний, віковічний і завжди закономірний зв'язок, який існує між силами, тілами і явищами, між мертвою і живою природою... А саме ці співвідношення, ці закономірності взаємодії складають сутність пізнання істини..."

Британський біолог Дж. Вулжер стверджував, що "повинна бути більш загальна наука, яка, не поглиблюючись у деталі, зв'язувала б різні спеціальні науки і намагалася синтезувати найбільш вагомі результати, досягнуті цими науками".

Вказуючи на необхідність зміни взаємовідносин між традиційними науками з метою отримання комплексних, наукових рекомендацій, М.М. Мойсеєв у 1997 році писав: "Забезпечення коеволюції людини і біосфери, тобто надійного розвитку, вимагає створення спеціальної синтетичної наукової дисципліни".