Розділ 11 ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ І ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОЛОГІЧНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ

— солонців і солончаків (0,58 млн га);

— степовою рослинністю (0,38 млн га).

Слід зауважити, що рослинність жодної природної зони не зазнала такого катастрофічного впливу людини, як рослинність степів, особливо за останні 150—200 років, коли зовнішній вигляд цієї ландшафтної зони значно змінився. Вплив господарської діяльності людини на степовий травостій протягом тисячоліть здійснювався таким чином: 1) випас худоби; 2) повне знищення цілинної рослинності під час орання; 3) сінокіс; 4) будівництво міст, промислових об'єктів, транспортних магістралей та ін. Результатом зникнення природного рослинного покриву степу стало висушування ґрунтів та зменшення поверхневого і підземного стоків. Річковий стік у степовій зоні унаслідок розорювання зменшився на 10—20 %.

З огляду на це, серед основних заходів, спрямованих на збереження та відновлення рослинності степів, вирізняють такі:

— вивчення біологічного кругообігу степових формацій;

— виявлення можливостей практичного використання степової флори;

— створення природоохоронних територій на ділянках цілинного степу та ін.

Окрім рослинності степів, охороняються й раціонально використовуються луки і пасовища, болотні масиви, як важливі гідрологічні та кліматичні регулятори, а також дикорослі види рослин (рис. 11.2). У господарських цілях застосовується лише незначна частина величезної кількості видів дикорослих рослин. Основними напрямами використання їх є: виготовлення лікарських препаратів, отримання масел, меду та інших продуктів. За останні 20—30 років кількість видів дикорослих рослин значно зменшилася, а багато видів стали рідкісними та зникаючими. На радіаційно-забруднених територіях України росте значна частина трав'янистих фіторесурсів, серед них — 25 % валових запасів лікарських рослин; тут зосереджено від 30 до 35 % запасів харчових і 15—20 % пряно-ароматичних, а також майже 40 % кормових трав'янистих ресурсів. Втрати від зменшення обсягів експорту лікарських рослин в Україні становлять близько 15—20 млн грн.

У 1999 р. був прийнятий Закон України "Про рослинний світ", в якому визначено, що об'єкти рослинного світу — це дикорослі та інші судинні рослини несільськогосподарського призначення, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби на всіх стадіях розвитку й утворені ними природні угруповання; а природні рослинні ресурси — об'єкти рослинного світу, що використовуються або можуть бути використані населенням для потреб виробництва та ін.

Природні рослинні ресурси за екологічною, господарською, науковою, оздоровчою та рекреаційною цінністю поділяються на ресурси загальнодержавного та місцевого значення. До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення належать*147:

*147: {Закон України "Про рослинний світ" від 9 квітня 1999 р. № 591-XIV // ВВР. — 1999. — № 22—23. — Ст. 4.}

— об'єкти рослинного світу в межах внутрішніх морських вод і територіального моря, континентального шельфу та морської економічної зони України; поверхневих вод (озер, водосховищ, річок, каналів); природних і біосферних заповідників, національних природних парків та інших об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) загальнодержавного значення;

— лісові ресурси державного значення;

— рідкісні рослини, види яких занесені до Червоної книги України;

— рідкісні й типові природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України,

До природних рослинних ресурсів місцевого значення належать усі ті самі види рослин, не віднесені до природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення.

14 жовтня 1998 р. ухвалили Закон України "Про захист рослин" (зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 18 березня 2004 p. № 1628-IV). За цим документом регулюються правовідносини, пов'язані з захистом рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрунту, продукції рослинного походження від шкідників, хвороб і бур'янів; визначаються права й обов'язки підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян, повноваження органів виконавчої влади і посадових осіб у цій сфері.

За законом захисту рослин — це комплекс заходів, спрямованих на зменшення втрат урожаю та запобігання погіршенню стану рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрунту, продукції рослинного походження у зв'язку із шкідниками, хворобами й бур'янами. Методи захисту рослин — це способи, за допомогою яких здійснюється захист рослин (організаційно-господарські, агротехнічні, селекційні, фізичні, біологічні, хімічні та ін.).

Інтегрований захист рослин — комплексне застосування методів з метою довгострокового регулювання розвитку та поширення шкідливих організмів до невідчутного господарського рівня на основі прогнозу, дії корисних організмів, енергозберігаючих і природоохоронних технологій, що забезпечують надійний захист рослин та екологічну рівновагу довкілля. Засоби захисту рослин — це препарати, в яких міститься одна або декілька діючих речовин, вони використовуються для захисту рослини або продукції рослинництва від шкідливих організмів та знищення небажаних рослин або окремих їх частин*148.

*148: {Закон України "Про захист рослин" від 14 жовтня 1998 р. - № 180-ХІV (зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 18 березня 2004 р. № 1628-ІV) // ВВР. – 1998. - № 50-51. – Ст. 1.}