Ех ти, сплюхо-дрімлюхо! Поглянь-но: молоде сонце все вищає і вищає. А ти — ніжитися… Косовиця ж у нас!
Співає коса.
Співає ранок — голубий, аж усміхнений.
ПОРА ДОДОМУ
Дятел постукує у темних вільхах. Тьмаво відсвічують берези на краю мочара. Тиха замрія снується зеленим надвечір’ям.
Пора додому.
А покрай пенька, прямо біля моїх ніг, два кущі папороті — розлаписто-простакуватий орляк і витончено-візерунчасте страусове перо. Такі гінкі, такі красиві кущі папороті!
Пора додому.
І мені чомусь трішечки сумно, що папороті не цвітуть. Бо ж до півночі уже недовго чекати, а ця ніч — купальська.
Із притаєних сутінків озивається пізня птаха.
Іду додому — пора.
БОГАТИРСЬКА ЗАСТАВА
Рішуче ступивши в колосисту пшеницю, три могутні дуби наставилися на мене вузлуватим гіллям. Позад них посплітали у високості верхів’я інші дерева. І весь ліс у своїй зеленаво-синій строгості постав сповненим величі і таїни.
Було незвично, що на узліссі зустрічають не кущисті крушини та ліщини, не зачаєні терни та полохливі осики, а велети-силачі. Наче билинна богатирська застава.
Зупиняюся. Чекаю.
Ось-ось загримить, загуркоче над усім роздоллям:
— Хто ти, мандрівниче? З добром, чи зі злом?!
ТАМ, ДЕ ЖИВ КАДУБЕЦЬ
Урочище так називається: «Там, де жив Кадубець». Трохи горбка, трохи ярка. Одне слово, невдоба. Тому й пустирює споконвіку.
Та чимось приманює до себе цей клапоть дикого поля, чимось примагнічує.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ключ-трава» автора Шморгун Євген на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Євген Шморгун Ключ-трава“ на сторінці 45. Приємного читання.
TextBook