…Верхів’ям дерев пробігає пустун-вітерець. Зі свого гущавникового затишку ми чуємо його шелестливі кроки — вони віддаляються, віддаляються.
Пора і нам.
Стягуємо рюкзаки з грабових одводин, повільно спускаємося крутосхилом униз. Десь там, на дні яру, має бути стежка.
Іван Михайлович знову заводить мову про те, що чорнозілля варто було б вирощувати на окремих ділянках, як ото вирощують валер’яну чи ромашку аптечну. Тоді скарб острозького лісу став би в пригоді не окремим людям, а всім, кому може прислужитися його цілюща сила.
Світлинки
МОЄ МІСЦЕ
Тут моє місце. Я тут завжди ловлю.
Тільки трохи дальша за вудку латка димлячої води, та клапоть посвіжілої за ніч, унизаної сивими росинками-горошинками трави, та невидимий соловей у невидимих верболозах з усієї сили пнеться розбудити сонце, що якраз додивляється останні сни…
Воно мені таке рідне! До нього щоразу не ноги, а крила несуть.
Мою річку ранньо-ранню хіба порівняєш із чимось?!
Прикипиш поглядом до поплавка, чекаєш. А все довколишнє всотується в тебе самохіть. Та так, щоб потім у далеких далях ні-ні та й ворухнутися в душі лоскітним щемом.
…У материній хаті тихо-тихо. Але я цілу ніч раз по раз прокидаюся — боюся проспати. А як на світ зашарілося — за вудки і гайда. Босий, щоб як колись. А в п'яти чи то роса, чи то нетерплячка все підганяє, підганяє.
Ось і річка. В тумані — як дитина в пелюшках. Чекає, авжеж, чекає…
— Дядьку, пройдіть трохи далі. Тут моє місце.
Хлоп’я років десяти — дванадцяти. З вудками сидить…
— Як-то?! — спиняюся здивований, вражений і ображений водночас.
— А так. Я тут завжди ловлю…
НА БЕЗГРИБ’Ї
Мухомор як мухомор: червоний у білу цяточку. А я стою над ним і радію, ніби відерного боровика-вересовика виходив.
Причина проста: це перший гриб, що трапився на очі за півдня.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ключ-трава» автора Шморгун Євген на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Євген Шморгун Ключ-трава“ на сторінці 39. Приємного читання.
TextBook