Розділ «2.1.3. Ярі зернові і круп 'яні культури»

В Україні овес вирощують переважно на Поліссі і в Лісостепу. За середньою врожайністю овес поступається ярому ячменю. Проте, як і інші сільськогосподарські культури, відзначається досить високим потенціалом урожайності зерна.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Різновид мутіка (mutica А1.) безостий з широкими короткими або довгими і вузькими колосовими лусками; міжвузля без опущення, зерно біле, основа його гола або опушена. Різновид арістата (aristata Кг.) остистий. Луски в нього бувають довгі широкі й довгі вузькі або вузькі. Міжвузля опушені, зерно біле, основа зерна опушена. Різновид ауреа (aurea Korm) безостий з короткими і вузькими або коротшими й широкими колосовими лусками. Міжвузля неопушені, зерно жовте нєопушене (рис. 2.1.15).

У сільськогосподарському виробництві найбільше поширений вид -овес посівний (Avena sativa L), дуже рідко в посівах зустрічаються також овес візантійський (Avena vyzantina С. Koch.) та овес піщаний (Avena syrigoza Schreb.).

Овес посівний – один з найбільш холодостійких ярих культур. Насіння його починає проростати при температурі 1-2°С, сходи добре витримують весняні заморозки до мінус 3-5°С, нерідко і до мінус 7- 10°С, а зимуючий овес – навіть до мінус 14°С. При морозі мінус 10°С листки вівса ярого можуть загинути, але вузол кущення зберігається і рослина з настанням тепла розвивається знову, формуючи врожай зерна.

На початку вегетації овес негативно реагує на підвищення температури (20°С і більше), внаслідок яких затримується ріст кореневої системи і надземних органів. Сприятливою для вівса у період сходи – кущення є температура 15-18°С.

У південних районах овес погано витримує високу температуру під час наливання і достигання зерна, яка призводить до запалу та захвату рослин; при 38-40°С у вівса паралізуються продихи вже через 4- 5 год, тоді як у ячменю таке трапляється лише через 25-35 год.

У період вегетації овес найкраще розвивається при 18-22°С і чутливий до можливого зниження температури у період цвітіння і наливання зерна до мінус 1,5-3,0°С, що інколи трапляється в північних районах його вирощування. Під дією таких температур формується зерно з низькою схожістю. Для нормального розвитку вівса протягом усього вегетаційного періоду сума ефективних температур має становити від 1500 до 1800°С.

Рис. 2.1.15. Типи волоті вівса: а – розлога; б – поникла; в – одногрива

Овес вибагливий до вологи, починаючи з набухання зерна в грунті, яке нормально відбувається при поглинанні до 65% води від його маси. Багато вологи потребує овес у період трубкування – викидання волотей, особливо за 10-15 днів до викидання волоті, коли ефективно формуються генеративні органи рослини. Посуха, яка можлива в цей період, призводить до різкого зниження врожаю зерна. Свідченням підвищених вимог вівса до вологи є досить високий коефіцієнт його транспірації, який становить 414-523.

У фазі цвітіння – наливання зерна овес дуже терпить від повітряної посухи, внаслідок чого утворюється щупле, недорозвинене насіння. Проте і дощова погода в другу половину літа може шкодити йому: розвивається велика вегетативна маса (на шкоду зерну), затягується вегетація, що особливо небажано у північних районах.

Овес маловибагливий до грунтів, витримує кислі Грунти (pH 5,0- 5,5), але водночас добре реагує на вапнування кислих дерновопідзолистих грунтів. Краще росте на легких піщаних і супіщаних ґрунтах. Хороші врожаї дає овес на окультурених болотистих грунтах та осушених торфовищах. Погано росте лише на солонцюватих грунтах.

З 1 ц зерна вівса з грушу виноситься близько 3 кг азоту, 1 кг фосфору, 5 кг калію. Як бачимо, овес найбільше потребує азоту та калію, що обов'язково треба враховувати при вирощуванні його на бідних грунтах Полісся.

Коренева система вівса добре розвинена, фізіологічно активна, добре використовує елементи живлення з важкорозчинних сполук ґрунту. Рослини його відзначаються підвищеною кущистістю і позитивно реагують на збільшення площі живлення. Проте в північних районах це може бути причиною утворення надмірного підгону й затягування фази достигання зерна та його збирання.

Вегетаційний період у вівса, залежно від зони й сорту, коливається від 75 до 120 днів.

Овес – самозапильна рослина, але за високих температур під час цвітіння можливе й перехресне його запилення.

Сорти. В Україні районовано багато сортів вівса, таких як: Бусол, Візит, Закат, Ірен, Спурт, Скарб України, Стерно та ін.

Технологія вирощування. У сівозміні овес слід висівати насамперед після зернових бобових культур; при цьому він дає високобілко- ве зерно, приріст урожаю якого становить 3-4 ц/га і більше. Високі врожаї вівса формуються також при розміщенні його після кукурудзи, озимої пшениці, у вологі роки – після цукрових буряків, на Поліссі – після картоплі й льону-довгунця. У роки недостатнього зволоження не рекомендується розміщувати овес в сівозміні після цукрових буряків, які надто висушують грунт і мають спільних з вівсом шкідників (бурякова нематода).

Обробіток фунту та удобрення. Ґрунт під овес готують з урахуванням особливостей попередника й ґрунтових умов. Якщо, наприклад, овес висівають після стерньових попередників, засмічених однорічними бур'янами, то стерню лущать на глибину 6-8 см дисковими лущильниками або на 10-12 см у двох напрямках, коли поле засмічене багаторічними кореневищними бур'янами. Для знищення коренепаросткових бур'янів перше лущення проводять дисковими лущильниками на глибину 6-8 см, друге (при з'явленні розеток бур'янів) – полиневими лущильниками на глибину 10-12 см.

Зяблеву оранку слід проводити на глибину 20-22 см, а на полях, засмічених багаторічними бур'янами, 25-27 см.

При висіванні вівса після кукурудзи основний обробіток ґрунту полягає в дискуванні важкими дисковими боронами у двох напрямках і зяблевій оранці на глибину 27-30 см. Після таких попередників, як картопля або цукрові буряки, зяблеву оранку можна замінити поверхневим обробітком ґрунту.