Розділ «1.4. АГРОХІМІЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА»

Є культури, які добре ростуть і при деякому підкисленні ґрунту (pH 5,8-6,0), – картопля, льон, горох, жито, овес, ячмінь, бруква і турнепс, злакові багаторічні трави – вівсяниця (костриця) лучна, райграс багатоукісний і пасовищний, тимофіївка лучна, лядвенець рогатий. Люцерна, яра тверда пшениця, соняшник, кукурудза, сорго, могар, суданська трава, гарбузи, кавуни, дині, озимий ячмінь та інші культури ростуть на ґрунтах з реакцією ґрунту, близькою до нейтральної (pH 6,4-6,7) і нейтральною (pH 7,0). А еспарцет погано росте навіть при незначному підкисленні ґрунту. Для нього потрібні фунти з нейтральною і слабколужною (pH 7,2-7,4) реакцією.

При вирощуванні польових культур на фунтах з кислою реакцією (рНсол < 6,0) необхідно проводити їх вапнування. Норму вапна, як правило, визначають за формулою:

Норму вапнякового матеріалу визначають за формулою

При надмірній лужності грунту (pH 7,6-7,8) в Степу України треба його гіпсувати. Норму гіпсу (CaSO4 • 2Н2О, т/га) обчислюють за формулою

де 0,086 – міліграм-еквівалент гіпсу; Na – вміст обмінного натрію в грунті, мг екв/100 г; Е – ємність вбирання, мг • екв/100 г ґрунту; Н – потужність шару ґрунту, що підлягає меліорації, см; d – щільність складення цього шару ґрунту, г/см3; 0,1 – допустима частка увібраного натрію від загальної ємності вбирання (для степових солонців хлоридно-сульфатного типу засолення допускається вміст 5 % загальної ємності, тому замість числа 0,1 ставлять у формулі 0,05).

1.4.3. Баланс поживних речовин у ґрунті

В інтенсивному рослинництві потрібно забезпечувати бездефіцитний баланс органічної речовини у ґрунті, що є передумовою збереження і підвищення його природної родючості. Щоб цього досягти, необхідно використовувати усі можливі джерела надходження органічної речовини в ґрунт – гній, сечовину, сидерати, різні компости, пташиний послід, солому, кореневі та стерньові рештки, ставковий мул, озерний сапропель тощо. Звичайно, основним джерелом повернення органічних речовин у ґрунт є гній та поживні і кореневі рештки культур. У середньому 1 т підстилкового гною дає близько 30 кг гумусу.

Внесення органічних і мінеральних добрив підвищує якість гумусу, яка визначається співвідношенням гумінових і фульвокислот. Якщо це співвідношення більше за одиницю, гумус якісний, а тип гумусових речовин гуматно-фульватний, якщо більше двох – гуматний.

Гумусові речовини мають бути клейкими та містити кальцій. Свіжі гумусові речовини, насамперед гумати кальцію, забезпечують водостійкість ґрунтової структури.

Максимальні врожаї сільськогосподарських культур одержують, як правило, при внесенні органічних і мінеральних добрив, оскільки це сприяє більш ефективному використанню поживних речовин добрив і грунту. Звичайно, можуть бути і винятки. Наприклад, потреби у поживних речовинах висіяної після буркуну білого пшениці повністю задовольняються в цьому випадку можна обійтись практично без внесення мінеральних добрив.

Внесення повного мінерального, органічних і органо- мінеральних добрив забезпечує приріст урожаю практично всіх культур. Водночас немає єдиної думки щодо доцільності внесення підвищених і навіть звичайних норм мінеральних азотних добрив під бобові, зокрема, під люцерну, еспарцет, конюшину, горох, вику яру, буркун та ін. Вважається, що навіть невеликі дози азоту (N40-60) пригнічують діяльність бульбочкових бактерій. Зрозуміло й те, що високих врожаїв лише за рахунок азотфіксації неможливо досягти. Так, у дослідженнях М. Ю. Хомчака, О. І Зінченка, Μ. Т. Дзюгана в Уманській державній аграрній академії, В. П. Малого в умовах західного Лісостепу урожайність люцерни при внесенні лише фосфорно-калійних добрив була на 27-36% нижчою порівняно з її урожайністю у варіантах, де вносили повне мінеральне добриво, в якому азоту було до 120 кг/га.

У Лісостепу при внесенні фосфорно-калійних добрив (іноді і без них) врожаї люцерни становили 300-320 ц/га, азотного – 420-480 ц/га, на зрошуваних землях – відповідно 460-480 і 650-800 ц/га. По 750- 800 ц/га зеленої маси люцерни збирали на зрошуваних площах у господарствах Шполянського району Черкаської області при внесенні високих норм азоту (250-300 кг/га діючої речовини), вносячи його під кожний укіс у вигляді аміачної води. В дослідженнях О. І. Зінченка, М. Ю. Хомчака в держгоспі "Бабанський" Уманського району при внесенні навесні по 150-160 кг/га азоту врожайність люцерни досягала 440 ц/га лише за перший укіс.

Отже, азотні добрива повинні бути невід'ємною складовою технологій вирощування також зернобобових і бобових кормових трав, за винятком полів, де перед сівбою (наприклад, люцерни) під зяблеву оранку або під попередник вносили достатню кількість органічних добрив.

При концентрації худоби в господарстві понад 100 умовних голів і утилізації минулорічної соломи виробництво гною може бути доведено до 14-16 т/га. Разом з іншими джерелами органічних речовин це забезпечить підвищення врожайності і без- або низько дефіцитний баланс поживних речовин у ґрунті. За цих умов внесення мінеральних добрив під усі культури сівозміни матиме допоміжне значення.

1.4.4. Удобрення і економія енергії

Виготовлення органічних добрив, їх транспортування і внесення пов'язані з великими матеріальними затратами. На мінеральні добрива припадає до 35-40% загальних затрат сукупної енергії при вирощуванні культури. Щоб знизити енергозатрати та забезпечити високу урожайність посіву, слід вибирати оптимальний варіант удобрення.

Одним із варіантів є внесення оптимальних доз добрив, чого досягають, враховуючи наявність і динаміку рухомих сполук азоту, фосфору й калію в ґрунті. За даними Російського науково-дослідного інституту кормів (О. С. Образцов), норми внесення добрив можна знизити на 25 і навіть 35-40%, і це істотно не знизить врожайності культури.

Велике значення має локальне внесення добрив у рядки під час сівби і підживлення. При цьому добрива краще засвоюються рослинами.

Культури треба висівати після кращих попередників, що сприяють відтворенню родючості ґрунту та економії добрив. Наприклад, для злакових і хрестоцвітих культур кращими попередниками є зернобобові, багаторічні трави та добре удобрені культури (цукрові буряки, картопля, кукурудза). Добрим попередником озимої пшениці є буркун білий. Після нього практично не потрібні добрива, щоб отримати 60- 80 ц/ra зерна.

Значну економію сукупної енергії забезпечують післяжнивні сидерати, інокуляція насіння відповідними штамами бульбочкових бактерій (на посівах зернобобових культу), до- й післясходове боронування, а на широкорядних посівах – і міжрядні обробітки.