Розділ 8. Свобода слова і журналістська діяльність

Суспільне телебачення наділене повними повноваженнями із надання широкого спектру інформаційних, просвітницьких і розважальних мовних програм на всій території країни, в інтересах усього населення, з урахуванням усього її етнічного, культурного і конфесійного розмаїття, відображає увесь діапазон наявних у суспільстві думок і поглядів.

Міжнародні організації, які опікуються станом свободи слова в світі, пропонують фінансувати громадське телебачення за рахунок спеціального податку, який сплачує кожен споживач електроенергії (побутовий, корпоративний чи державний) на суспільне мовлення.

В Україні розмови про необхідність створення суспільного мовлення ведуться від 1995 р., коли в поправці до закону "Про телебачення та радіомовлення" з'явився термін громадське телерадіомовлення. Але поправку про необхідність створення такої організації масової комунікації заблокував своїм вето президент Л. Кучма. 1996 р. парламент подолав вето, але справа не зрушилася з місця. 1997 р. Верховна Рада України ухвалила закон "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України". Але Л. Кучма наклав вето й на цей закон. 2000 р. було ухвалено новий закон "Про створення системи Суспільного телебачення та радіомовлення України", але й він залишився на папері й був заблокований у своєму виконанні. Президент В. Ющенко в 2005 р. декларував свій твердий намір суспільне мовлення створити, але справа не пішла далі розмов, створення комісій, прийняття декларацій. Так, "Декларацію про створення в Україні суспільного телерадіомовлення" (2007) підписали представники кількох урядових та парламентських структур, Президент В. Ющенко видав на початку 2008 р. указ "Про заходи щодо створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення України". Розуміння потреби в суспільному телерадіомовленні задекларував Президент України В. Янукович у 2010 році, проте від 1995 р. до цього часу жодного реального кроку в справі запровадження суспільного мовлення в Україні так і не зроблено.

Від редакторів газет і рядових журналістів часто можна почути скарги на втручання у їхні творчі справи органів влади, конкретних урядовців, депутатів Рад різного рівня, засновників, власників та інших зацікавлених осіб. Вони твердять, що, замість розбитих політичних кайданів, українська журналістика опинилася в лещатах економічних, а фінансовий тиск виявляється не менш дошкульним, ніж тиск політичний, і служать вони одній меті - примусити журналістів відмовитися від правдивої і всебічної інформаційної діяльності і вдатися до тенденційного висвітлення подій в інтересах певних осіб чи партій. У декого виразно простежується ностальгійна нотка за "старими добрими часами", коли редакції не турбувалися ні про папір, ні про поліграфічну базу, ні про заробітну плату, а отримували все це як винагороду за сумлінне служіння комуністичній партії.

Заперечити, що таке становище має місце в нашому інформаційному просторі неможливо. Разом з тим слід добре розуміти різницю між тоталітарною і соціально відповідальної моделями існування журналістики. Тоталітаризм вдається до репресій, фізичного винищення непокірних, а то й просто незручних, яскравих у силу природної талановитості осіб. У Радянській Україні такі репресії набули масового характеру і призвели до загибелі мільйонів найбільш талановитих громадян.

На тлі цих історичних подій сучасна економічна залежність преси від засновників виглядає цілком іншого рівня проблемою, не пов'язаною із загрозою для життя цілого журналістського корпусу країни. Проблемою, яка підлягає розв'язанню і швидше чи пізніше буде розв'язана в нашому суспільстві.

Україна, у силу специфічних внутрішніх умов, лише зараз опановує модель соціально відповідальної журналістики. Вихід суспільства з економічної кризи, який уже розпочався, стимулюватиме появу купівельно-спроможного читача, а відтак і зростання накладів газет і журналів, що уможливить їх незалежне існування і опанування тим рівнем свободи, яким володіють журналісти розвинених держав світу.

Словник молодого журналіста

ГАЗЕТА (італ. Qazzetta ) - періодичне, що виходить від кількох разів на день до кількох разів на тиждень, друковане видання з систематичними матеріалами про події і явища суспільно-політичного, економічного й культурного життя. Спочатку газети виконували лише інформаційну функцію, але в процесі розвитку стали вміщувати аналітичні матеріали, перетворилися на спосіб формування громадської думки, урізноманітнилися за тематикою й напрямками.

Знаменитий німецький журналістиколог Отто Ґрот, автор семитомного дослідження "Непізнана культурна сила.

Основи газетної науки (періодики)" (Берлін [Західний], тт. 1-7, 1960-1972) виокремив такі чотири конститутивні ознаки газети: 1) періодичність виходу в світ, 2) універсальність змісту, 3) актуальність інформаційних повідомлень, 4) гласність у подачі новин.

Головна функція газети - подавати через певні невеликі проміжки часу оперативну, актуальну, різноманітну, загальноцікаву інформацію. У дослідженні німецького ученого Еміля Довіфата "Учення про газету" (1955) міститься така кваліфікація: "Газета повідомляє широку громадськість через найкоротші відрізки часу про новітні події сучасності у відповідності із злобою дня, але з усвідомленням відповідальності і громадського обов'язку".

Відомий чеський письменник і журналіст Карел Чапек у жартівливій праці "Як робиться газета" так описував процес її народження: "Газети, як і деякі інші великі підприємства, цікаві не стільки тим, як вони робляться, скільки тим, що вони взагалі існують і виходять регулярно щодня. Ще не було випадку, щоб газета друкувала лише коротке повідомлення про те, що за минулу добу нічого вартого уваги не сталося і тому нічого писати. Читач кожного дня одержує і політичну статтю, і події, і спорт, і відділ культури, і економічний огляд. Якщо навіть всю редакцію звалить грип, то газета все ж вийде, і в ній будуть всі звичайні рубрики, так що читач ні про що не здогадається".

Сучасна газета може нараховувати від 2 до 100 сторінок, мати вишукане оформлення, кольорові фотографії, що робить проблематичним встановлення чіткої межі між газетою і журналом. Усе ж через порівняння цих двох типів друкованої преси можна найбільш точно визначити особливості газети. Якщо журнал тяжіє до аналітичної ґрунтовної інформації, то газета переважно подає факти, повідомлення про події, тяжіє до інформативності.

I все ж німецький дослідник Вальтер Гаґеманн у залежності від мети видання розрізнив у сучасній журналістиці такі три головні різновиди газет: 1) газета думок, 2) інформаційна газета, 3) газета як засіб здобування максимальних прибутків. Щоб остаточно прояснити питання, відзначимо, що тут ідеться про якісну, інформаційну та розважальну модель періодичних видань.

За даними Всесвітньої газетної асоціації (ВГА) у сучасному світі в багатьох країнах збільшився продаж газет з одночасним зростанням рекламних надходжень.

Праобразами газет були інформаційні бюлетені, що випускалися в Римі в 1 ст до р. Хр. - 4 ст. після р. Хр. Перші газети з'явилися в Китаї у 8 ст. У Європі - в 17 ст.: у Німеччині в 1609, у Швейцарії - у 1610 р., у Голландії в 1616, у Англії в 1622 роках. Слово "газета" пішло від назви рукописного аркуша новин у Венеції, який купували за монету такої ж назви. Уже тоді виготовлювачів таких новин називали газеттанті.

Термін гезета увійшов до широкого вжитку з появою у Франції видання Теофраста Ренодо "Ля газет" (1631). Першою щоденною газетою була "Ляйпціґер цайтунґ" ("Ляйпцігська газета"), що видавалася в Німеччині в 1661-1663 роках. Однією з найстаріших газет світу, що видається й сьогодні, є газета "Таймс", заснована у Лондоні (Велика Британія) за одними даними в 1785, а за іншими - у 1786 році.

Перші газети в Україні з'явилися польською мовою ("Кур'єр Львівські", 1749), французькою ("Газетт де Леопольд", 1776) таросійською ("Харьковский еженедельник", 1812; "Харьковские известия", 1817-1823) мовами. Перша газета українською мовою - "Зоря Галицька" видавалася у Львові в 1848-1857 роках.

Досягнувши розквіту в ХХ столітті, газети в епоху електронної комунікації перекочували в мережу Інтернет. Перша інтернет-газета з'явилася в 1992 році, коли "Chicago Tribun" подала в мережі свою електронну версію. Нещодавно газета "Christian Science Monitor" стала першим загальнонаціональним американським виданням, яке припинило друкувати паперову версію і залишило тільки ту, що в мережі.