Розділ 5. Журналістика як масово-інформаційна діяльність

Масова інформація накопичується в інформаційних сховищах: архівах, бібліотеках. Але у вжитку живих поколінь перебувають в основному верхні, "свіжі" її пласти. Однак суспільство в усі часи передбачає надходження в канали комунікації інформаційних продуктів з шарів "глибокого залягання", актуалізуючи тим самим вічні істини, а іноді й нерозпізнані помилки.

З погляду функціонування є три форми існування масової інформації:

1) пасивна; її складають тексти, законсервовані у фондах сховищ, це потенційна інформація, яка може бути актуалізована за певних обставин;

2) стихійна; її складають анонімні повідомлення (чутки, фольклор, у тому числі й анекдоти), що циркулюють каналами усних комунікацій;

3) активна; її складають масово-інформаційні потоки (тобто, журналістика); динамічна сукупність інформаційних продуктів, що створюються безперервно.

Журналістика, створюючи специфічні тексти, виявляється організатором масово-інформаційних потоків. Збираючи воєдино тексти масової інформації, журналіст створює з них новий, "збірний" продукт - рухому, еволюційну інформаційну картину сучасності. Ця картина сучасності формує масову свідомість, громадську думку, суспільні настрої, багато в чому визначає поведінку людей і діяльність соціальних інститутів.

Інформація надходить до автора із зовнішнього світу, а також вироблятися ним самим.

У першому випадку маємо справу з інформацією зовнішньою, фактологічною, об'єктивною.

У другому випадку маємо справу з інформацією внутрішньою, аналітичною, суб'єктивною.

Існує погляд, згідно з яким "інформація в журналістиці завжди вторинна" , а сутність журналістської праці полягає в посередництві. Журналіст, мовляв, тільки передає новини від джерела інформації до широкої читацької аудиторії. Почасти це справді так. Але не зовсім. Наведена концепція Володимира Владимирова враховує наявність у журналістиці лише зовнішнього типу інформації і власне до нього зводить усю розмаїту масово-інформаційну діяльність.

Насправді ж у журналістиці існує рівнозначний із зовнішнім внутрішній тип і сектор інформації. Його значення не можна применшити. Окрім величезної роботи над аналітичними матеріалами, журналістові раз у раз належить пояснювати факти, про які він повідомляє, або принаймні коментувати новини чи повідомлення про них; йому доводиться вирішувати світоглядне питання: які новини подати своїм читачам у свіжому номері газети, а які обминути своєю увагою; а відтак у професійній діяльності журналіста як у сполучених судинах відбувається постійне перетікання зовнішньої інформації у внутрішню і навпаки. Цілком справедливо авторитетні автори вважають, що "продуктом пізнавальної стадії журналістської діяльності виявляється концепція вивченої ситуації, яка являє собою єдність знання про події і ставлення до них" [підкреслення авторів. - І. М.].

Ремісницька діяльність журналіста як посередника весь час сусідить з чисто творчими її аспектами. Винести внутрішню інформацію поза межі журналістики уявляється неправомірним, тому що, по-перше, насправді журналістика не існує без неї, а по-друге, помилково запліднювати свідомість майбутнього фахівця спрощеною концепцією журналістики, де їй відведено лише посередницьку роль між джерелами новин та масовою аудиторією.

Використання різних видів інформації урізноманітнює інформаційний потік, робить друковане видання чи програму електронного органу масової інформації цікавими й конкурентно-спроможними.

Словник молодого журналіста

АЛЬМАНАХ (арабськ. "аль манах" - букв. "там, де схиляють коліна", тобто зупинка на відпочинок каравану) - так первісно називався неперіодичний збірник календарно-довідкового характеру, у якому давалися відомості про схід і захід сонця, фази місяця тощо. Згодом, десь із XIV ст., в альманахах стали вміщувати розповіді про різні країни та пам'ятні місця, коментарі про історичні події, інформацію про ярмарки, придворні розваги, рух пошти та ін. Поступово до альманахів стали включати художні твори та наукові праці. На XVIII ст. вони витіснили з альманахів астрономічні відомості до календарів. Альманахи набули характеру неперіодичних журналів, стали збірниками раніше недрукованих літературних творів, написаних різними авторами-сучасниками, та літературно-критичних праць. Часто альманахи компонувалися за тематичною, жанровою, ідейно-художньою чи регіональною ознакою.

В Україні альманахи мали особливо велике значення тоді, коли українська журналістика ще не існувала або була заборонена царським урядом у Росії. В історію української духовності навічно вписані "Украинский альманах" (1831), "Русалка Дністрова" (1837), "Ластівка" (1841), "Сніп" (1841), "Молодик" (1843-1844, тт 1-4), "Записки о Южной Руси" (1856-1857, т. 1-2), "Хата" (1860) та ін.

СОКРАТИЧНИЙ ДІАЛОГ - метод обговорення певного питання на засадах поваги співрозмовників один до одного і спільного пошуку істини. Назву дістав на честь давньогрецького філософа Сократа (469-399 рр. до н. е.), від якого не залишилося жодного написаного ним твору, бо він учив громадян на вулицях і площах Афін, в усному діалозі розвиваючи свої ідеї, охоче відповідаючи на запитання й пояснюючи свої думки на прикладах, знаходячи для них нові аргументи. Погляди Сократа стали надбанням людства завдяки творам його учня Платона (427-347 рр. до н. е.), які написані у формі діалогу і головним героєм яких є Сократ.

Для сучасної журналістики, яка дотримується моделі соціальної відповідальності й головною метою якої є переведення конфліктів у план дискусії, надзвичайно важливо володіти методом сократівського діалогу, залучати сторони до спільного пошуку істини, шляхів розв'язання обговорюваних проблем.

НОЖИЦЬ ПРАВИЛО - такий спосіб побудови інформаційного матеріалу, коли повідомлення побудовано з таких речень, що від кінця до заголовка можна сміливо "відрізати" речення за реченням, а головний зміст все одно залишається. Така побудова доцільна з двох міркувань: по-перше, якщо текст у момент передачі від кореспондента до редакції буде пошкоджено, то все одно та частина, яка надійшла буде містити головне повідомлення; по-друге, якщо відповідальному секретареві редакції доведеться скорочувати матеріал для його розміщення на газетній шпальті, то він легко це зробить, "відчепивши" останні речення від тексту, не завдавши особливої шкоди повідомленню в цілому. Навіть якщо від новини залишиться один заголовок, то й він повинен стисло й точно передавати новину.

МОВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ - одна з основних вимог до професійної діяльності журналіста, яка передбачає гарне знання мови, широку обізнаність з її лексичними надбаннями, кваліфіковане використання приказок, прислів'їв, крилатих виразів, уміння вільно говорити й писати; використовувати різноманітні фігури поетичного синтаксису, образні вирази. Мовна компетентність передбачає постійне збагачення журналістом своєї мови через читання класиків літератури і журналістики, творів своїх сучасників-колег, опанування неологізмів.