Розділ 5. Журналістика як масово-інформаційна діяльність

1. Змістова актуальність. З цього погляду інформація повинна мати загальносуспільне значення, бути важливою для досить широкого кола громадян, викликати інтерес великої групи читачів.

В. В. Різун виокремив такі три складові актуальності: "суспільна зумовленість (суспільна мотивованість), відповідність важливим суспільним завданням (суспільна цілеспрямованість) і суспільна доцільність (суспільний смисл)" Ч У першому аспекті актуальна тема - це така, що покликана до життя суспільними потребами й проблемами. У другому аспекті актуальність пов'язується з активним суспільним цілепокладенням, яке повинне бути розташованим у межах поліпшення суспільного життя, оздоровлення соціальних процесів. У третьому аспекті під актуальністю розуміється можливість журналістського твору справляти позитивний вплив на подальшу діяльність читачів.

2. Хронологічна актуальність або оперативність. З цього погляду всі новини повинні бути "останніми", відзначатися свіжістю. Мабуть, не одну людину в дитинстві дивувала парадоксальна вербальна формула, неодноразово чута по радіо: "Передаємо останні новини", - адже ці новини насправді ніколи не були останніми, а виходили в ефір знову й знову. Лише підрісши, особа осягає зміст метафори: новини є останніми, з тих що повідомлені на цю хвилину; останні за хронологічною актуальністю.

У журналістиці точиться постійна боротьба за оперативність, першість і пріоритетність у поданні повідомлень. З цього погляду прикметний епізод описано в романі російського письменника

Сави Данґулова (1912-1989) "Кузнецький міст" (кн. 1-3, 19711979). У творі, що його присвячено діяльності під час Другої світової війни Міністерства закордонних справ СРСР, багато уваги приділено й відображенню роботи зарубіжних кореспондентів, акредитованих при Міністерстві. За законами тоталітарної держави в Радянському Союзі журналістика не була незалежним інформаційним інститутом, а виконувала роль наймички при державно-партійному апараті. У романі описано, як з цією метою використовується навіть іноземний журналістський корпус, акредитований при Міністерстві закордонних справ СРСР. Переміщення кореспондентів та їх доступ до інформації суворо регламентувалися. Але наприкінці 1943 р. вже організовувалися з метою інформування світової громадськості колективні виїзди кореспондентів провідних світових інформаційних агентств і найголовніших щоденних періодичних видань на місця бойових дій.

У третій книзі роману описано повернення групи з тридцяти журналістів з України. Відразу по приїзді кожен кореспондент дав телеграму-блискавку до своєї редакції: "Виїздив на Дніпро, бачив переправу радянських військ. Був прийнятий командувачем армії українських партизанів. Найближчі півтори-дві години передам двісті рядків". Після відправки "блискавок" до Лондона, Нью-Йорка, Мельбурна і т. д. кімната кореспондентів у відділі преси наповнилася гуркотом друкарських машинок. Двісті рядків і справді повинні бути "відлиті" негайно і за півтори години переправлені до редакції телеграфом, інакше буде пізно, повідомлення з'явиться в інших газетах і перестане кваліфікуватися як "останні новини".

Дивовижною здається швидкість, з якою працювали зарубіжні кореспонденти, нібито їм допомагає якась чудо-сила. Насправді все простіше. Як тільки "кореспондентський ковчег" залишає столицю, газетчик перетворюється на акина: він складає свій майбутній журналістський твір і, складаючи, заучує його напам'ять. Цей процес триває під час усієї поїздки і завершується лише з поверненням літака в Москву. Журналіст готовий повторити свій текст, як "Отче наш". Відправивши телеграму, він кидається за машинку і з швидкістю друкарки "вистрілює" вже готовий, складений у голові текст. Йому не в силі завадити ніщо: ні розмови сусідів, ні стукіт їхніх машинок. Навіть укинутий у кратер Етни, він розмістивши свій "ремінгтон" на колінах, видасть заповітних двісті рядків у найкращому вигляді. Через півтори години великий за обсягом нарис готовий і відправляється телеграфом до редакції, де для нього у відповідності з попередньою телеграмою зарезервовано місце в найближчому номері.

Цей епізод блискуче змальовує боротьбу за хронологічну актуальність, оперативність як найважливіші якості масової інформації в журналістиці.

3. Документалізм. Виклад новин обов'язково мусить містити посилання на джерела, на документи чи інші шляхи надходження інформації, називати прізвища і соціальний статус (посади) осіб, що надали інформацію. Чим більше посилань на джерела в журналістському матеріалі, тим вища його професійна цінність.

4. Повторюваність тем і неповторність матеріалів. Журналістика завжди - повторювана неповторність. Кожний конкретний журналістський матеріал неповторний, але найчастіше журналіст працює в добре знайомій для нього проблематиці, яка накладає своєрідні межі на творчу діяльність журналіста, що виражається у виробленні загальної концепції, яка простежується в численних матеріалах, повторюваних джерелах, напрацьованих вербальних формулах, які творча пам'ять послужливо підсовує авторові. Повторюваність тем у широкому значенні -провідна особливість журналістської праці, автор мусить бути компетентним у питаннях, про які пише, щоденно вивчати свою тему, нагромаджувати знання, збирати так зване "досьє"; але разом з цим не залишати інформаційного пошуку, відкривати нових героїв, вдосконалювати стиль.

5. Прагматизм, імперативність. Сукупність повідомлень, що відтворюють картину сучасного світу і сприймаються суспільством у своїй сукупності як журналістика, створюються не безцільно, а з метою досягнення певного наслідку: дати читачам можливість зорієнтуватися в соціальному довкіллі, спрямувати громадську думку уздовж певного політичного вектора, викликати цілком реальні реакції читачів, а відтак і втілитися в нові об'єктивні події і явища завтрашнього дня. Журналістиці властива імперативність (імператив - наказовий спосіб), іноді - відверта, іноді - прихована. Масова інформація містить у собі ефект спонукальності: до появи визначених емоцій, до роздумів, до осмислення ситуації в тому чи іншому напрямку, до дій.

Увіходячи через журналістський текст у ситуацію чи проблему, знайомлячись з героєм чи персонажем, читач повинен визначитися у своєму ставленні до них: явище стає предметним і реальним, проблема бачиться у ретроспективі й перспективі, пропозиції набувають прогностичного значення, а в підсумку вимальовується спосіб власної психо-фізичної реакції на подію, що може мати діапазон (у залежності від темпераменту читача, особливостей конкретних умов його діяльності, специфіки політичних обставин) від емоційного співпереживання до активного вчинку.

Саме прагматизм масової інформації, її імперативність дозволяє використовувати її з метою маніпулювання громадською свідомістю та спрямування суспільних емоцій. Помилковою здається думка про те, що імперативність журналістики завжди пов'язана лише з маніпулятивною пропагандою і властива лише тоталітарному суспільству. В умовах сучасної духовної кризи й дегуманізації культури (і журналістики як її складової) особливої актуальності набуває імперативність, спрямована на захист політичної стабільності в світі, утримання екологічної рівноваги, збереження загальнолюдських цінностей, утвердження традиційної моралі. Під цим кутом зору імперативність виглядає не релятивною, а абсолютною властивістю масової інформації.

Виробництво масової інформації завжди здійснюється на двох рівнях:

1) творцем її може бути кожний громадянин в силу творчої природи людини;

2) масова інформація створюється інституційно, тобто спеціальними суспільними інститутами.

Звідси - два рівні масової інформації:

1) стихійний, що створюється спонтанно й поширюється самими масами переважно в усній формі;

2) організований, створюваний спеціалістами й поширюваний за відкритими, доступними кожному комунікаційними каналами.

Журналістика є наслідком історичного суспільного розвитку й головним способом існування організованого типу інформації, що й дозволило їй стати масовою.