Розділ 4. Журналістика як система органів масової інформації

Опитування абітурієнтів і студентів першого курсу переконують у тому, що у більшості з них (часто ця цифра сягає 90 %) уявлення про журналістику склалися на підставі телебачення. Загальне зубожіння населення України, що призвело до скорочення передплати на друковані періодичні видання і зробило газету рідкісним гостем у пересічній українській родині, спричинилося до того, що людина з мікрофоном, що на вулицях міста розпитує громадян про якусь тему (і дуже рідко проблему) або просто пропонує їм поспівати в ефірі чи передати привіт родичам і знайомим, зафіксувалася як нормативний образ, що репрезентує професію журналіста.

Молодих фахівців, що сприймають журналіста лише як людину з мікрофоном, яка невимушено розмовляє перед телекамерою з різними співбесідниками, слід попередити про ілюзорність легкості праці тележурналіста. Телебачення вимагає від співробітника органу масової інформації також уміння володіти словом, причому як усним, так і письмовим, адже жодна програма не створюється без наперед написаної сценарної заявки, а потім і сценарію. Робота в тележурналістиці потребує від суб'єкта миттєвої реакції, дотепності, абсолютно вільного володіння словом, глибокої ерудиції, гарної дикції й голосу. А у вищому навчальному закладі спеціалізація з тележурналістки може бути побудована лише як надбудова над базовою освітою газетного журналіста. Це мусять зрозуміти ті, хто не знаючи особливостей фаху, сприймаючи лише його парадний бік, прагне стати (часто без достатніх на те підстав) тележурналістом.

Журналіст мусить шукати адекватну для своїх здібностей галузь у системі засобів масової інформації. При цьому слід врахувати ще й таке. Матеріали для преси створюються журналістом індивідуально, матеріали для радіо, а особливо для телебачення - наслідок колективної праці. Телебачення і радіомовлення - для тих, хто хоче відбутися, преса - для тих, хто хоче відбутися й залишитися.

Словник молодого журналіста