Розділ 4. Журналістика як система органів масової інформації

2) радіомовної журналістики;

3) телевізійної журналістики;

4) електронних органів масової інформації. Останнім часом активно обговорюється питання про появу

нового елемента в системі сам-медіа - Інтернет-журналістики. У контексті цього питання виникла необхідність уточнити термінологічний апарат теорії журналістики. Ті явища, що раніше мали назву "електронні органи масової інформації", яка відносилася до радіомовлення й телебачення, мусить віддати своє ім'я Інтернет-журналістиці. Для радіомовлення ж і телебачення доцільно запропонувати термін "аудіовізуальні" або "ефірні" органи масової інформації. Однак об'єднання радіомовлення й телебачення в одну групу ефірних (аудіовізуальних) мас-медіа з погляду їх специфіки, функцій і ролі в журналістиці невиправдане. Воно було можливим, коли існували лише два рівні виготовлення й поширення інформації: друкований і недрукований. Для недруко-ваного й була запропонована назва "електронна журналістика". Сьогодні перед перспективою подальшого ускладнення системи журналістики доцільно розглядати радіомовлення й телебачення як самостійні (не об'єднані в одну групу) типи журналістики.

Як бачимо, підсистеми журналістики (у п'ятій типології) дістали свої назви від типів комунікації, тобто носіїв інформації. На перший погляд, комунікація зберігає нейтралітет стосовно інформації й істотного впливу на неї не справляє. Але насправді між інформацією й комунікацією існують такі ж стосунки, як між змістом і формою, тобто настільки тісний взаємозв'язок, що одне явище без іншого не існує, а форма активно впливає на особливості змісту, будучи ключем до його осягнення. Це вперше наголосив видатний канадський філософ у галузі соціальних комунікацій Г. М. Маклюен, вказавши: "Засіб [він мав на увазі засіб комунікації. - І. М.] - це вже повідомлення". У сучасному світі журналістику прийнято розглядати як найвизначніший спосіб соціальних комунікацій.

Цілком логічно поставити питання: чи завжди журналістика була комунікативним каналом людства? Відповісти на це питання без знання історії журналістики неможливо. Але у вигляді певного приблизного попереднього висновку слід сказати таке. Якщо під терміном "комунікація" (від лат. communico - спілкуюся з кимсь) розуміти у найширшому смислі спілкування й передачу інформації, то історія журналістики може бути подана як поступове перетворення органів (і засобів) масової інформації на органи масової комунікації. Іншими словами, журналістика поступово опановувала свою комунікативну функцію, дедалі впевненіше перетворюючись на комунікативне середовище, у якому окремі спільноти (й особи) досягають порозуміння. Певна річ, роблять вони це тільки і лише за допомогою інформації. Таким чином, нам вдалося пояснити, чому в типології журналістики таку вагому роль грає комунікативний чинник. Надалі ми розглянемо журналістику в аспекті цієї комунікативної типології.

Першу підсистему, яку ще називають пресою, складають у свою чергу як елементи газети й журнали. Основною особливістю цієї підсистеми журналістики є саме те, що головним носієм інформації тут виступає написане (надруковане) слово.

Другу підсистему журналістики складають як елементи різноманітні радіостанції з їх численними форматами й програмами. Головну особливість цього типу журналістики становить те, що носієм інформації тут є звук, усне мовлення журналіста. Таким чином, можна стверджувати, що преса - це писана (друкована) журналістика, а радіомовлення - це усна (мовленнєва) журналістика.

Третя типологічна група (тележурналістика) складається із системи телевізійних каналів і студій. Особливість цього типу журналістики полягає в тому, що усне мовлення журналіста збагачується тут зображенням процесу мовлення (комунікації) в студії або відеорядом події.

Але розвиток сучасної журналістики рухається саме в напрямку розширення й удосконалення четвертої підсистеми: електронних органів масової інформації. Їх особливість полягає в тому, що вони розвиваються на підставі мультимедійних технологій і володіють принциповою можливістю для текстового й аудіовізуального синтезу.

Найважливіше питання, яке виникає сьогодні, полягає в тому, наскільки стабільна сучасна система журналістики. Адже з появою ефірної журналістики хтось прогнозував занепад друкованої. Але цього не сталося. Понад те, у сучасному світі в багатьох країнах спостерігається збільшення продажу газет з одночасним зростанням рекламних надходжень.

Результати досліджень, які були подані на 52-му Всесвітньому конгресі газет і Шостаму всесвітньому форумі редакторів у Цюріху (Швейцарія, 1999), засвідчили, що:

1) після тривалого періоду спадання в багатьох країнах світу щоденний наклад газет знову зростає;

2) у всіх країнах світу, де проводились дослідження (матеріали подали 1100 видавців з 88 країн), спостерігається помітне, а в деяких країнах і вражаюче зростання річного прибутку від реклами в газетах;

3) загальні надходження від газетної реклами відновилися після кількох років скорочення і зараз перевищують найвищі показники 1980-х років у Європі, Північній Америці і азіатсько-тихоокеанському регіоні;

4) дослідження читацької аудиторії засвідчили, що багато газет читають молоді люди, а в деяких країнах вони читають їх більше, ніж батьки.

За словами генерального директора Всесвітньої газетної асоціації Тімоті Болдинга, що репрезентував десятий щорічний огляд газетної продукції, протягом минулого десятиліття газети потерпали від економічного спаду, кризи з цінами на газетний папір, зростаючу конкуренцію, усе більшу роздрібненість ринку мас-медіа і відтоку рекламних коштів в Інтернет. У цілому газетна індустрія перебувала в стані кризи. "Однак, - сказав він, - зараз видно, що газети в багатьох країнах упорались з цими проблемами, скористалися новими можливостями і тепер відроджуються. У кінцевому рахунку, незалежно від сьогоднішніх тенденцій слід підкреслити, що газети залишаються надзвичайно могутнім засобом масової інформації з незвично широким охопленням аудиторії й ступенем впливу на неї.

Цифри свідчать, що й сьогодні газета залишається найважливішим джерелом інформації, яким користуються мільйони людей в усіх країнах світу. Провідними покупцями газет залишаються уже багато років норвежці і японці. На 1 тисячу мешканців тут припадає відповідно 588 і 577 газет, що продаються щодня. На третьому місці перебуває Фінляндія - 455 газет, далі Швеція - 430, Коста-Ріка - 412, Швейцарія - 377 .

За результатами досліджень, проведених у ході виборів Інститутами держави і права та соціології Національної Академії Наук України, найбільш дійовим засобом інформаційно-пропагандистського впливу на вибір громадянами України своєї політичної позиції залишаються й зараз саме друковані (переважно газетні) видання. Кожний третій з опитуваних пов'язав свій вибір саме з викладом програм кандидатів на сторінках газет, 17 % - з розповсюдженням листівок і звернень. Майже стільки як на причину вибору вказали на своє знайомство з теледебатами кандидатів.

Як бачимо, новітні технології, наявність ефірного й електронного типів журналістики не знищили її найдавніший вид: періодичну пресу. Виявилось, що будь-яка з підсистем виконує в журналістиці свою, пов'язану з її специфікою функцію, обслуговує цілком визначені суспільні потреби в інформації. Радіомовлення вважається найбільш всюдисущим, найбільш проникним засобом масової інформації; телебачення має найсильніший вплив на людське сприйняття, переносить людину на місце події, домагається ефекту її присутності в самому її епіцентрі; преса залишається найбільш аналітичною, роз'яснювальною формою масової інформації. Інтернет-журналістика приваблює своєю цілковитою незалежністю, приватністю, синтезом притаманних трьом попереднім типам журналістики ресурсів.