Розділ «ДОДАТОК»

Прагнення довідатися про новину, першим повідомити про неї, описати найбільш яскраво й мальовничо, домогтися сенсації, а то й самому створити новину, бо тоді тебе ніхто не випередить - ось ті професійні обов'язки, які визначають сутність журналіста й налягають важким тягарем на його особистість.

У полон професії журналіста потрапляє в романі Роберта Сильвестра Нед Горс - спочатку рядовий репортер, потім начальник відділу репортажу, а потім і головний редактор впливової нью-йоркської газети "Глоб". Особливо талант його розквітнув тоді, коли власником газети став містер Ходжмен. Роман починається епіграфом з промови Ходжмена на редакційній нараді 28 жовтня 1936 року, що створює ефект достовірності, налаштовує читача сприймати наступну розповідь як документальну.

Найбільшим успіхом газети "Глоб" стало проведення виборчої кампанії, яка закінчилася обранням на посаду мера Нью-Йорка Хобі Меллона, товариша Горса й Ходжмена. Але Нед уже перебуває в полоні прагнення створювати сенсації, володіти новинами.

І коли в нього в руках опинилися матеріали, що проливали нове світло на злодійське вбивство відомого підприємця і його коханки на Мисі Маяк, він пустив їх у хід, незважаючи на сумнівність джерела інформації. З Недової вини двоє людей, підозрюваних у вбивстві, мали сісти на електричний стілець.

У романі є, звичайно, традиційні розмірковування про те, що "існування вільної, безстрашної преси не більше ніж легенда". Але поруч з цим доводиться інша істина: саме несумлінність, недобросовісність журналіста, прагнення загравати з правдою, підпорядкувати її собі призводять його до життєвої поразки й катастрофи. Неда кидає дружина Вікі, переконана в невинності звинувачуваних її чоловіком людей. Від нього відвертається його колишній друг мер Меллон і рятує в останню мить приречених на смерть. Навіть господар газети Ходжмен поступово відсуває Неда на другі ролі в газеті. Горс пережив серцевий напад. А за-вершає роман його смерть.

Власне, роман можна сприймати як ланцюжок передсмертних марень головного героя, що помирає в лікарні, самотній, нікому не потрібний. Але саме зараз він усвідомлює, що причини його долі полягають не тільки в суспільних обставинах, не тільки в характері американської журналістики, а містяться в ньому самому, є наслідком відступу від високих моральних засад, на які повинна орієнтуватися журналістика як галузь духовної діяльності людини. Моральна нечистоплотність, погоня за сенсацією будь-якою ціною й відібрала в Неда Горса все те, що він мав цінного в житті. "Нед Горс не міг не зізнатися, що він сам був винен у тому, - осмислює герой причини своєї життєвої катастрофи. - Якщо вже бути чесним перед самим собою, то він не міг у цьому не зізнатися".

У книзі багато речей трохи несподіваних. Як правило, художні твори про журналістів пишуться по свіжих слідах подій. Тут же маємо роман, написаний у 1950 році, а події в хронології віднесені до 1930-х років, видано книжку в Лондоні, хоча предметом її відображення є професійна діяльність американських журналістів. Завершує книжку післямова відомого радянського публіциста Д. Заславського, а проте, йдеться в ній не про сам роман, а про те, чого в ньому немає: про хижацький характер та інші неймовірні вади "буржуазної преси".

Російський переклад вийшов у Москві в часи нарощування потужності хвилі хрущовської "відлиги", але без зазначення тиражу - річ небачена в радянській системі книговидання.

І про Роберта Сильвестра ми не знаємо нічого. Окрім роману "Друга найдавніша професія", на теренах колишнього СРСР не було видано жодного іншого його твору. Наскільки ж можна судити про автора з самого роману, то він прийшов у літературу з журналістики, настільки добре йому відомі таємниці цієї професії, організація роботи газети, технічні й технологічні подробиці видавничої діяльності. Іноді він зображає їх як самоціль, докладно описуючи функціональні обов'язки начальників відділів газети або рух повідомлень від усного прийняття по телефону до лінотипної машини, а потім і до вуличних рознощиків номерів. Усе це через сорок років після виходу російського перекладу застаріло. Лишилися загальнолюдські проблеми, поставлені й глибоко проаналізовані в романі.

Помилка ціною в життя

Жуховицкий Леонид. Остановиться, оглянуться...: Роман. - М.: Сов. Россия, 1986. - 320 с.

Роман "Зупинитися, озирнутися..." вперше вийшов у 1973 році і став своєрідним бестселером сімдесятих, що засвідчила потреба його перевидання у пізніші часи. Його головний герой - Георгій Неспанов - фейлетоніст однієї з центральних газет СРСР. Він же оповідач. Дія відбувається в 1964 році, коли героєві виповнилося тридцять. У романі створено колоритний образ професійної діяльності журналіста: безкінечні поїздки по всьому Радянському Союзі, праця в різних життєвих сферах (розгляд квартирної кляузи, репортаж з відкриття шлюзу на далекому каналі, фейлетони й нариси на медичні теми), прийом відвідувачів, які вбачають в журналістові центральної газети напівбога, здатного спинити вже занесену над людиною сокиру судового вироку, переінакшити людські долі, на цьому тлі й відчуття власної всемогутності, сили талановитого слова. Недарма Неспанова журналістка-практикантка Танька Мухіна називає Королем фейлетону.

Якось на прохання одного з керівників газети, Одинцова, Неспанов виконав замовлений матеріал: написав фейлетон про шахраїв у медицині Єгорова і Хворостуна, які попри всі невдачі у випробуваннях намагаються протягти свій препарат для лікування лейкозів. А невдовзі несподівано захворів його найкращих друг, Юрка. Діагноз - хвороба Ковача, один з різновидів лейкозів. Лікувати цю хворобу наша медицина ще не вміє. Лікарі вдаються до використання всіх засобів, у тому числі й препарату Єгорова-Хворостуна. Чуда не сталося - Юрка помер. У Неспано-ва триває звичне журналістське життя з роз'їздами по всіх усю-дах, журналістськими розслідуваннями, написанням влучних творів, кожен з яких нагадує удар у дзвін на всю країну.

Але раптом від лікаря Юрія він довідався, що інша хвора, яку також паралельно лікували препаратом Єгорова-Хворостуна, одужала. Щоправда, хвороба в неї була не задавнена: Юрія почали лікувати на шостому тижні хвороби, а Ніну - на другому. Висновок зрозумілий: якби препарат почали вживати раніше, Юрій також був би врятований. І так би й сталося, якби авторитет цих ліків не був закритий публікацією Неспанова в газеті.

Журналіст приголомшений і вимагає від газети спростування своєї недавньої статті. Але його керівники проти цього: визнати, що газета допустила помилку, неможливо в системі тоталітарної держави. Вони переконують Неспанова в тому, що він діяв правильно, спирався на документи і свідчення авторитетних осіб. Але совість журналіста говорить йому інше: він припустився жахливої помилки; повірив у факти, подані Одинцовим, не запідозрив їх тенденційності; звірився на авторитет керівника, а сам не зустрівся з Єгоровим, основним автором препарату; тобто з професійного боку не завершив збирання інформації, не вичерпав для себе проблему, прийняв робочу гіпотезу за справжню концепцію. Унаслідок цього його помилка мала фатальні наслідки.

У процесі вивчення питання розкрився прихований суспільний механізм, коліщатком і гвинтиком якого виявився газетяр. Виявляється, Інститут імені Палешана, який і піднімав питання про шахрайство лікарів, сам розробляв препарат проти лейкозів і за допомогою преси усунув конкурентів.

Неспанов вирішує будь-що-будь домогтися відновлення істини і справедливості. Але воно можливе тепер лише на шляху його професійного самогубства. Закохану в нього журналістку Таньку Мухіну він примушує написати фейлетон, спрямований на викриття його власної помилки. Розвінчання невдатного журналіста, зрозуміло ж, як побічний ефект матиме реабілітацію Єгорова і Хворостуна. Задум виконано, професійний інтерес, потяг до гарячого матеріалу переважив у Мухіній її почуття до Неспанова. Фейлетон опублікований.

А журналістові доводиться залишати Москву і виїздити в пошуку роботи у провінцію. Шлях на шпальти центральної преси йому надовго заказаний. Попереду - довгий процес реабілітації, який триватиме невідомо скільки.

Роман цікавий передусім змалюванням журналістського побуту епохи "хрущовської відлиги", створенням образу чесного, принципового журналіста, готового принести в жертву свою кар'єру задля виправлення власної помилки, постановкою гострої проблеми моральної відповідальності журналіста за кожне написане слово й високої ефективності його професійної діяль-ності.

Приховане включення... в смерть