Слава Ептона Сінклера в Україні була великою. З пильним інтересом тут читалися його романи "Джунглі" (1905), "Король Вугіль" (1917), "Джіммі Гіггінс" (1919). Останній роман інсценізував сам Лесь Курбас і створив за власним текстом блискучу виставу, яка з незмінним успіхом йшла в "Березолі" з прекрасним актором Амвросієм Бучмою в головній ролі. До голосу Е. Сін-клера прислухалися в світі. Усе, що він сказав про американську пресу, мало великий резонанс. Ромен Роллан надіслав йому листа підтримки з Швейцарії, де тоді відпочивав. "Я радий, що бачу Вас по-старому сповненим енергії, але боюся, що з появою в світ Вашої нової книги, Вам доведеться витримати запеклу боротьбу, - писав французький побратим по перу. - Потрібно багато мужності, щоб насмілитися виступити одному проти цієї потвори, проти нового Мінотавра, якому платить данину весь світ - проти преси".
Назва книжки була промовистою й витлумачувалася на перших же сторінках. Мідний жетон отримували клієнти в касі публічного дому, вибравши жінку, аби потім розплатитися ним за куплені ласки. Але є й інші види проституції, - бататозначно натякав Е. Сінклер, символом яких і є "Мідний жетон". Так читач підводився до цілком певного розуміння журналістики, що її головними ознаками є продажність і служба інтересам великого капіталу.
За двадцять років спостережень над американською пресою письменник нагромадив численні приклади приховування правди, перекручення фактів, справжньої інформаційної війни за громадську думку. Багато цікавих історій із смаком і властивим Е. Сінклерові хистом розповів він на сторінках книги. Але він виступив у ній і як аналітик. "Царство ділків, - узагальнив письменник, - для забезпечення своєї влади над журналістикою володіє чотирма способами: по-перше, видання власної газети; по-друге, контроль над власниками газет; по-третє, підкуп у вигляді реклами і по-четверте - прямий підкуп". В американському світі, на думку автора, ніби й не залишилося місця для правди, неупередженого висвітлення новин. Особливо нищівно викривається інформаційний магнат США агентство "Ассошіейтед Пресс", від якого виявляються в залежності як від постачальника новин практично всі газети і журнали.
Небезпека полягає в тому, що суспільство не замислюється над тим, у чиїй владі опиняється його свідомість. Коли читачі беруть до рук ранкову чи вечірню газету і думають, що просто читають світові новини, вони прикро помиляються: вони насправді читають пропаганду, уміло скомпоновану зацікавленою фінансовою владою.
Останнім часом, свідчить Е. Сінклер, набула поширення купівля газет фінансовими корпораціями. Це вигідніше, ніж створювати нову газету, і тому за це сплачуються величезні гроші. Адже разом з газетою купується читач. "І непомітно для вас, -звертається письменник до читача, - вони беруться спотворювати вашу психіку, усі ваші поняття про довкілля. Ви могли б опиратися, якби ви тільки підозрювали про їхні плани, але вони діють так хитро, що ви навіть і не здогадуєтесь про здійснений ними переворот у вашій свідомості".
Такі спостереження Е. Сінклера тим більш цікаві, що в багатьох теоретичних дослідженнях висловлюється й обґрунтовується думка про особливий, відмінний від європейського, характер американської журналістики, специфіка якої полягає, нібито, в передачі лише об'єктивних некоментованих новин, у її принциповій непубліцистичності. Е. Сінклер, як бачимо, думає інакше. Пропаганда і агітація ведеться й в американській пресі, але самими фактами, їх добором, комбінацією, замовчуванням про те, що, на думку власників газет, слід приховати від публіки.
Змалювавши таку безрадісну картину, автор все ж не втрачає оптимізму й бачить вихід із становища. За Е. Сінклером, у суспільстві завжди знайдеться певна група осіб, що поставить правду вище за чоботи й буде готова заплатити за неупереджену, об'єктивну інформацію. У фіналі книги він пропонує створити таку газету.
Світові продажної американської преси письменник протиставляє соціалістичну журналістику. Він і сам був тоді членом соціалістичної партії, але спостереження за першою в світі державою робітників і селян (тобто СРСР) розчарувало його й призвело до різкого поправіння. Його сподівання на свободу й правдивість соціалістичної преси виявилися грандіозною ілюзією. Насправді її залежність від партійних комітетів різних рівнів, фізичне й моральне нищення талановитих журналістів соціалістичною державою виявилося набагато жахливішим способом придушення вільної думки, аніж купівля преси в капіталістичному світі.
"Затишні хвилини" на приємній вулиці
Вудгауз П. Дж. Псміт-журналіст. -X.: ДВу, 1928. - 216 с.
Книжки, як і люди, мають свої долі й живуть своїм життям. Ця стара істина спадає на думку, коли береш у руки книжку П. Дж. Вудгауза "Псміт-журналіст", видану в Харкові Державним видавництвом України 1928 року. Побачивши вигорілі кольори її обкладинки, потерті від частого перегортання сторінки, розшиті, з порваними нитками аркуші, мимоволі замислюєшся над тим, скільки ж читачів захоплювалися цим твором і в чому полягала його таємнича принадність. Щоб зрозуміти це, треба поглянути на книжку очима її сучасника, тобто читача кінця 1920-х років.
Очевидно, секрет успіху твору полягав у тому, що це був перший (м'якше, один з перших) детективний роман про журналіста. До того ж написаний дотепно й з гумором. Сюжет був закручений карколомно. Старий редактор щотижневої релігійно-моралізаторської газети "Затишні хвилини" містер Вілберфлосс підірвав журналістською працею своє здоров'я так, що лікар приписав йому десять тижнів цілковитого відпочинку в горах, заборонивши на цей час навіть зв'язок з рідним часописом. Вілберфлосс залишає керувати газетою молодого співробітника Біллі Віндзора.
На другий день по від'їзді редактора Біллі випадково познайомився із студентом Кембріджу Псмітом, що прибув до Нью-Йорку (там відбувається дія роману) з наміром струснути свою нервову систему якимись цікавими пригодами. Він і переконує Біллі рішуче змінити напрям газети. ""Затишні хвилини" повинні перетворитись на гарячу штуку, - запевняв Псміт. - Ми повинні подавати всі живі події дня, вбивства, пожежі тощо, таким манером, щоб нашим читачам хребти тремтіли. А понад усе ми повинні стояти на сторожі народних прав. Ми повинні бути прожектором, що викривав би темні плями в душах тих, хто намагатиметься в той чи інший спосіб шкодити народові". Сам же Псміт заходився втілювати свою програму.
Унаслідок здійснення його плану в газети з'явився новий читач, її популярність росла від числа до числа. Несподівано виявилося, що публікації про незадовільні житлові умови в будинках на Приємній вулиці зачіпають інтереси їхнього власника, впливового політика містера Ворінга. Спочатку хлопців хочуть підкупити, аби вони відмовилися від подальших публікацій, потім якісь невідомі особи намагаються фізично знешкодити їх. Втечі, переслідування, захоплення героїв та їх визволення, журналістське розслідування, що приводить до вияснення імені власника будинків, яке спочатку не було відоме, - все це і складає подальший сюжет.
Зрозуміло, що хлопці не здалися, і містер Ворінг з'явився в редакції, шукаючи примирення й порозуміння. Псміт вимагає від нього п'ять тисяч доларів на облаштування й поліпшення житлових умов у його ж будинках.
Повернення редактора Вілберфлосса не призвело до грандіозного скандалу. Виявляється, що видання "Затишних хвилин" провадиться у відповідності з інтересами їхнього власника. А цим власником місяць тому став саме Псміт, умовивши батька купити для нього газету на гроші зі спадщини. Проте новий власник не виганяє редактора на вулицю, а пропонує йому повернути часопис на попередні позиції. Закінчується роман у Кембріджі, де сльотавого листопадового вечора Псміт з товаришем згадує свої літні пригоди.
Автор роману П. Дж. Вудгауз (1881-1975), англо-амери-канський письменник, сьогодні маловідомий. Його ім'я просто загубилося серед імен авторів пригодницьких романів, що демонстрували й більшу психологічну глибину відтворення персонажів, і з кращою вигадкою будували сюжет, і вміли пов'язати створювані картини з глибокою філософічністю. Тому сьогодні роман П. Дж. Вудгауза віддає примітивністю, штучністю ситуацій. Для читача ж сімдесятилітньої давнини, який ще не був розпещений великою кількістю детективної літератури, роман "Псміт-журналіст" виявлявся привабливим і сюжетом, і героями, і дотепним гумором, і легкою щасливою кінцівкою. Нарешті, можливо, саме П. Дж. Вудгауз заклав традицію, що нерідко використовувалася потім, - обирати за головного героя пригодницького роману журналіста, а самий твір розгортати як уявне журналістське розслідування.
Журналістика як духовний наркотик
Сильвестр Роберт. Вторая древнейшая профессия. - М.: Изд-во иностранной литературы, 1957. - 328 с.
Роман недарма названо "Друга найдавніша професія" - у такому розумінні журналістики сутність концепції автора. Перша, як відомо, проституція. Проституція - торгівля тілесними втіхами. Журналістика - торгівля духовними цінностями. Кожна професія виникає з двох чинників: зовнішньої суспільної потреби і внутрішнього психічного покликання. Роберт Сильвестр добре показує, як професія журналіста оволодіває людиною, нищить її особистість, перетворюється на самоціль. І життєвий принцип перевертається: вже стає не професія для людини, а людина для професії.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи журналістики» автора І.Л.Михайлин на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ДОДАТОК“ на сторінці 2. Приємного читання.