Розділ 15. Виготовлення внутрішньої інформації

У підсумку розгляду спільного й відмінного в художньому й публіцистичному типах мислення наведімо міркування про них російського письменника Андрія Бєлого. Відповідаючи в 1930 році на анкету збірника "Як ми пишемо", він висловився так: "Оприявлення нових, непередбачених якостей і складає основу так званого "мислення образами", воно - квалітативне, а механічно-абстрактне мислення - квантитативне; у ньому сума двох отрут - отрута; у дійсності - не отрута, а сіль. І в цій солі "сіль" відмінностей художньої прози від прози тільки публіциста; як публіцист я мислю квантитативно, як митець - квалітатично" . Для Андрія Бєлого це означало, що художня творчість не підпорядковується апріорним намірам та абстрактним прийомам, герої в художньому творі в певний момент "оживають" і живуть далі своїм самостійним життям. У публіцистиці цього не може статися, публіцист мусить реалізувати первісний задум у сукупності сюжету, конфлікту, героїв, ідей. Художня література наділена більшим узагальнюючим потенціалом, але публіцистика володіє більшою злободенністю, сміливістю, розташовує свою проблематику на ландшафті не естетичної, а суспільно-політичної проблематики.

Зрозуміло, що газета чи журнал не можуть орієнтуватися лише на публіцистику, - певне місце на їхніх сторінках мусить бути відведене й інформаційним жанрам, стислій, некоментова-ній інформації. Публіцистика - це ніби важка артилерія, що далеко не завжди використовується в бойових діях і яку залучають для розв'язання стратегічних завдань. Але в кінцевому рахунку успіх видання визначається майстерністю публіцистів, що працюють у ньому, адже саме вони здатні не лише ретранслювати зовнішню інформацію, а виробляти внутрішню інформацію, коментувати події, розкривати їх зміст, а саме цього прагнуть і сподіваються від журналістики читачі.

Поки що їх сподівання задоволені лише частково. Українська публіцистика сьогодні переживає не кращі часи. У наших органах мас-медіа величезна перевага віддається історичній публіцистиці, яка повинна відіграти роль історичного лікнепу, активно розгортається мовна проблематика, слабше представлена в публіцистиці сучасна внутрішьнополітична ситуація в Україні, але практично зовсім зникли теми з економічного життя. які завжди живили публіцистичне мислення. На жаль, у сучасній публіцистиці ми не зустрінемо нарисів про нові непрості відносини в агропромисловому комплексі, стосунки аграріїв і держави, закупівельних організацій; так само закритою для публіцистики залишається промисловість, паливно-енергетична сфера. Зрештою, куди не кинь оком - навіть на такі галузі, як освіта, медицина, наука, - які завжди були в полі пильної уваги публіцистики, не побачиш відчутних творів, які б стали подією в журналістському чи суспільному житті, примусили говорити про них нашу читацьку спільноту.

Є цьому й своя об'єктивна причина: розширення сфери приватного підприємництва й бізнесу спричинилося до того, що власники не бажають виставляти на світло гласності ні свої проблеми, ні свої успіхи (особливо ділитися досвідом про шляхи й методи їх досягнення). Очевидні й приховані до часу прорахунки в керівництві державою на центральному й регіональному рівнях обернулися тенденцією до закритості влади від органів масової інформації. Загальна закритість і непрозорість діяльності стала поганою ознакою всього українського суспільного життя.

Є цьому й своя суб'єктивна причина: орієнтація української журналістики на англо-американську інформаційну модель діяльності. Унаслідок цієї настанови запроваджується думка про те, що нібито зовнішня інформація самодостатня, не потребує внутрішньої роботи журналіста. Через це українська журналістика постала перед загрозою, що в ній може вирости ціле нове покоління, яке не знайоме з традиціями вітчизняної публіцистики, засвоїло поверхову, полегшену модель масово-інформаційної діяльності.

У висновках до розділу відзначимо: сучасний молодий журналіст стоїть перед широким вибором тематичної спеціалізації. Переважна більшість тем і жанрів публіцистичної творчості сьогодні не зайняті авторитетними авторами, вільні для прикладання його таланту. Щоправда, успіх у публіцистичній творчості пов'язаний з безкінечною й наполегливою працею, тривалим збиранням матеріалів, проведенням старанних журналістських розслідувань.

Але іншого шляху до професіоналізму просто не існує.

Словник молодого журналіста

ЛІД (англ. lead - керувати, очолювати, займати перше місце, бути попереду; звідси й лідер - той, що йде попереду) - короткий виклад журналістського матеріалу, що розміщується після заголовку й перед основним текстом. Існує правило, згідно з яким матеріал довший за 100 рядків мусить бути супроводжений лідом. У термінологічному побутовому словнику українських журналістів у цьому значенні вживається ще слово "вріз" ("врізка").

Лід покликаний репрезентувати читачам наступну статтю, привабити їхню увагу, але найважливіша його функція -зорієнтувати читача в змісті матеріалу. У західній пресі лід набув надзвичайно широкого застосування в 1980-ті роки. Саме тоді були зроблені точні статистичні підрахунки, які засвідчили, що читач за 3-5 секунд проглядає заголовок; 30-40 секунд витрачає на ознайомлення з лідом і 3-5 хвилин - на цілий текст. А відтак стало зрозумілим, що "лід" - проміжний між заголовком і текстом етап сприйняття читачем матеріалу, який має вирішальне значення для просування новин у свідомість читача.

Лід повинен мати шрифтове виділення, у процесі попереднього ознайомлення читачі проглядають ліди, обираючи матеріали для докладного текстуального ознайомлення. Виділяють дві функції ліду: 1) інформаційну й 2) мотивуючу. Виконуючи першу функцію, лід мусить інформаційно розширити назву. Виконуючи другу функцію, лід мусить заінтригувати читача (іноді шокувати), дати йому мотив для ознайомлення з наступним текстом.

Мистецтво складання лідів доступне досвідченим журналістам, оскільки лід - це стиснута в кілька речень наступна стаття. Лідами не є набрані жирним шрифтом перші абзаци статей, як це часто зустрічаємо в наших газетах, котрі засвоїли форму, але ще далекі від осягнення змісту явища.

Французька методика визначає такі правила написання лідів:

1) він має бути написаний простіше за звичайний журналістський текст: складатися з простих речень, використовувати лише загальнозрозумілу лексику, не містити спеціальної термінології;

2) у ліді не повинні перераховуватися цифри, вживатися абревіатури, маловідомі власні назви;

3) початок ліду не повинен повторювати назву;

4) заголовок і лід повинні складати дві змістовно й синтаксично незалежні одна від одної структури, кожна з яких є завершеною формулою, цілком зрозумілою без іншої;

5) лід є незалежним від зачину тексту, тобто його першої фрази;

6) лід найчастіше відповідає на запитання: що сталося? чому? в який спосіб?

Американська навчальна література велику увагу приділяє цьому композиційному елементу зовнішньої подачі газетних матеріалів, розуміючи його виключне значення для зацікавлення читача. Надзвичайно розвинута й типологія ліду, яка налічує до п'ятнадцяти його різновидів. Наведімо найважливіші з них: