Розділ 15. Виготовлення внутрішньої інформації

У публіцистиці існують такі типи конфліктів:

1. Обставинні, тобто такі, які відображають боротьбу людини з обставинами життя, причому обставини можуть мати як природний, так і соціальний характер, можуть бути об'єктивними, так і суб'єктивними.

Приклади соціальних обставинних конфліктів знаходимо в нарисах Євгена Сверстюка з книги "Блудні сини України", присвячених діячам правозахисного руху в СРСР: "Свіча його віри" (тут йдеться про Валерія Марченка), "Українська жінка на схилі віку (Пам'яті Оксани Мешко)", "Андрій Сахаров не здається". У кожному з них створений образ діяча, що, всупереч обставинам, за покликом душі піднявся на боротьбу з могутньою тоталітарною державою.

Оксана Мешко померла у віці вісімдесяти шести років 2 січня 1991 року. Розказана в статті-некролозі її біографія демонструє нескореність вільної людини, що відшукує самототожність у безглуздому лише на перший погляд повстанні проти мерзенної радянської дійсності. Вона походить з Полтавщини, із заможної селянської родини, яка вся була розвіяна по світу вітрами більшовицької революції. У 1947 році Оксана була вперше заарештована. "До українського громадського життя в коло шістдесятників Оксана Яківна прийшла, як тільки відчула брак енергійних організаторів у громадсько-культурній роботі, гальмованій зусиллями партійних і каральних органів" . Саме така людина тут була найбільше потрібна: натхненник і організатор.

У 1980 році її, реабілітовану, заарештовують удруге як члена Української Гельсінської Спілки, засуджують на п'ять років заслання і знову везуть на Далекий Схід. "Конвой відмовився брати на етап з харківської пересильної тюрми слабку і легеньку, як пір'їнка, сімдесятип'ятирічну бабусю. Їм стало навіть соромно.

Але вона домоглася етапу, аби не залишатися в тюрмі" . Після заслання вона знову повернулася до активного життя, будила, діймала, заохочувала до роботи.

Публіцист будує свій твір, розгортаючи обставинний соціальний конфлікт героя з тоталітарною державою, за допомогою чого створюється і образ епохи і образ людини, адже виявити себе в конфлікті - це значить виявитися через дію, а це найбільш активний спосіб характеротворення в журналістиці.

2. Міжперсонажні конфлікти. Це такі зіткнення, у яких чітко окреслені дві протидіючі сторони, кожна з яких представлена колективом або окремими особами, що переслідують власні цілі та інтереси. Журналістові слід бути особливо обережним у висвітленні таких конфліктів, уважно вивчати позиції обох сторін, зберігати об'єктивність, оскільки його втручання в міжлюдську боротьбу, як правило, приводить до перемоги підтримувану ним сторону.

У нарисі "Історія одного розлучення" журналістка Тамара Ло-гачова розповіла про стосунки двох закоханих Олега й Вероніки. Олег покинув Вероніку, розлючена жінка звернулася до редакції газети з проханням вплинути на чоловіка, допомогти повернути його, принесла навіть його особисті листи, писані ним коханій з армії. Але чим глибше розбиралася журналістка в цьому міжосо-бистому конфлікті, тим більше переконувалася в правильності Олегового вчинку.

Він походив з родини, де переважали емоції, панувала атмосфера душевної відкритості. Вероніка була ощадливою, заздрісною до чужих заробітків, нетерпимою до незрозумілих їй виявів доброти. Потрапивши в чужу родину, вона не стала прилаштовуватися до нових обставин, а вирішила прилаштувати чоловіка до своїх потреб і звичок. І от наслідок, що не забарився: чоловік не зміг з нею жити.

Журналістка робить безпомильний висновок: "Вероніка належала до того типу людей, які чекають щастя лише іззовні. Задля спокою і душевного благополуччя їм потрібні конкретні зримі реалії, нехай і у вигляді дрібної помсти, як зараз. Без таких моральних милиць вони безпомічні і безпорадні" . Авторка об'єктивно підійшла до життєвої ситуації і підтримала не ту сторону, що звернулася до неї за допомогою, а протилежну. Та саме до такого наслідку привело її власне сумління, розкриті під час журналістського розслідування факти.

У даному випадку ми спинилися на прикладі з побутової сфери, але дуже часто журналістика має справу з такими ж міжперсонажними конфліктами на терені політики, економіки, виробництва. Усі вони, як то кажуть, "просяться під перо", заслуговують на читацьку увагу, "прагнуть" бути висвітленими на сторінках газет.

3. Внутрішньо-психологічні конфлікти. До їх числа належать такі, які розгортаються в свідомості людини між різними сторонами її характеру чи спонукальними векторами. Найпоширенішими різновидами внутрішньо-психологічного конфлікту є конфлікт між почуттями і розумом, правом і обов'язком. Хоча психологізм не займає в публіцистиці такого поважного місця, як у художній літературі, але увага до внутрішньо-психологічних конфліктів, розкриття глибин людської свідомості є важливим способом реалізації її людинознавчої сутності.

Загалом, з внутрішньо-психологічним конфліктом маємо справу завжди, коли зображається духовна еволюція героя, його перехід з одної життєвої позиції на іншу, з одного щабля розуміння ситуації на інший. Такий перехід так чи інакше пов'язаний з переосмисленням і запереченням попереднього погляду чи позиції, утвердженням у свідомості людини нових цінностей.

Серед численних портретних нарисів, створених Максимом Рильським у "Вечірніх розмовах", приваблює увагу з особливим блиском виконаний твір "Батьковбивця" (першодрук у газеті "Вечірній Київ", 1961, 11 лютого). В основу нарису покладений спогад автора з днів юності. "Батьковбивцею" рибальська громада в Романівці (рідне село Максима Рильського. - І. М.) називала одного пристрасного рибалку на ім'я Трохим. Вигляд він мав завжди похмурий і ніколи не посміхався. Одного разу він з'явився на березі ставка з повною торбою, де щось ворушилося. Виявилося, що він перейняв качиний виводок під час переведення качкою каченят з гнізда на воду в половив малят. Рибалка Денис Ісакович умовляє його відпустити дичину, але Трохим спершу відмовляється, а як же м'яса повна торба. Засмучені рибалки повернулися до своїх вудок... Аж ось щось залопотіло по воді. Це Трохим випустив своїх бранців.

"- Ач, як подались! - промовив він.

І вперше на обличчі "Батьковбивці" я побачив усмішку" .

Усмішка тут виступила зовнішнім атрибутом внутрішніх змін героя. Він виявився не такою вже й поганою людиною, навіть у ньому пробилося назовні людське начало; любов до природи озвалася могутнім покликом і переважила прагматизм і прагнення до наживи.

У відображенні внутрішньо-психологічних конфліктів журналістика користується переважно зовнішнім жестом, описом вчинків чи ситуативних деталей. Майже неприйнятними тут є широко вживані в художній літературі з цієї метою прийоми внутрішнього монологу, невласне прямої мови, що дають можливість створити докладний, повноцінний внутрішній портрет героя. Журналістика, як легка артилерія, рідко вдається до таких складних способів передачі внутрішнього життя людини.

Публіцистичні конфлікти, як правило, не допускають однопо-люсності, є завжди двополюсними. Якщо в публіцистичному творі зображені негативні факти й картини дійсності, то рано чи пізно мусить з'явитися автор, який виступить із відкритим засудженням зображуваного. Своєрідність публіцистичного конфлікту - у коментуванні його автором-оповідачем, у недвозначному витлумаченні його. На відміну від художнього конфлікту, публіцистичний конфлікт має свого арбітра. Ним є автор.