Розділ «ПРИМІТКИ »

Граф де Тале — Стендаль має на увазі барона Ротшильда, який не раз позичав гроші уряду Реставрації, зокрема під час Іспанської війни, яка мала на меті відновлення в Іспанії абсолютизму.

Рівароль (1753—1801) — французький літератор і політичний діяч; емігрував під час революції в Гамбург. Гамбуржці, не звиклі до дотепності французьких салонів XVIII століття, не завжди розуміли жарти цього блискучого дотепника і, як переказують, «сміялися лише наступного дня».

Лорд Бетхерст (1762—1834) — англійський державний діяч, торі, що одержав міністерський портфель 1809 року. Він відомий своєю ненавистю до ідей Великої французької революції і до Наполеона. Для ролі «тюремщика» Наполеона на острові Св. Єлени він вибрав генерала Хедсона Лоу (1769—1844), який виконував свої обов’язки з такою запопадливістю, що викликав обурення ліберальної громадської думки всієї Європи. У 1817 році лорд Бетхерст виступив проти пропозиції лорда Голланда розслідувати ставлення англійських властей до полоненого Наполеона.

Феретрій (feretrius) — латинське слово, що означає «вражаючий». Так у Стародавньому Римі називали Юпітера, якому приносили в дарунок зброю переможеного ворога. У часи Реставрації один французький вчений прийняв це прізвисько Юпітера за ім’я одного з семи римських цезарів.

Маршал Ней (1769—1815) — перейшов під час Ста днів на бік Наполеона, в 1815 році за вироком суду був страчений за зраду.

«Це говорить незадоволений». — Такої ремарки в комедії Мольєра «Тартюф» немає.

«Маріно Фальєро» — трагедія французького драматурга Казимира Делавіня (1793—1843), була поставлена в театрі «Порт-Сен-Мартен» 30 травня 1829 року. Ізраєль Бертуччо — дійова особа цієї трагедії, начальник арсеналу й учасник змови, яку очолив Маріно Фальєро.

Пішегрю (1761—1804) — французький революційний генерал. Був заарештований за звинуваченням у змові проти Першого консула, повісився у в’язниці на власній краватці.

Історія Революції, яку читає Жульєн Сорель, — твір А. Тьєра (1797—1877), останній том якого з’явився 1827 року. Цей твір написано в ліберальному дусі, він відіграв велику роль в ідеологічній боротьбі епохи.

Карно (1753—1823) — французький революційний діяч, якобінець, що за свої заслуги під час війни з коаліцією прозваний «організатором перемоги». Під час Реставрації зазнавав переслідування і помер у вигнанні.

Веллі (1709—1759) — французький єзуїт, автор монархічної і добромисної «Історії Франції».

«Ернані» — драма Віктора Гюго (1802—1885), була поставлена на сцені «Комеді франсез» 25 лютого 1830 року.

Абат Деліль (1738—1813) — поет «описової школи», вважався в 20-і роки XIX ст. найвидатнішим класичним поетом, з його творчості глузували романтики, у тому числі і Стендаль. Він довільно переклав «Георгіки» Вергілія.

Д’Обіньє (1552—1630) — письменник, історик і полководець, кальвініст, який брав активну участь у громадянських війнах Реформації, автор «Всесвітньої історії з 1550 по 1601 р.»

Брантом (1538—1614) — автор біографій «Життя знаменитих людей і визначних полководців», «Життя знаменитих дам» та інших анекдотичних творів, де розповідаються скандальні історії придворної хроніки.

Абат Морі (1746—1817) — політичний діяч і оратор правої коаліції в Установчих зборах, емігрував із Франції, у 1794 році став єпископом.

«Листи португальської черниці» — зібрання листів португальської черниці Маріанни Алькофоради до її коханого, французького офіцера маркіза де Шамільї, видане 1669 року.

Бассомп’єр (1579—1646) — французький маршал і дипломат, автор мемуарів, де змальовано звичаї буремної епохи початку XVII століття.

Вандея — північна область Франції, під час Великої французької революції тут відбувалися контрреволюційні повстання, які мали на меті відновлення на престолі династії Бурбонів.

...повернути церкві її угіддя... — Реквізовані у духівництва під час революції земельні угіддя й ліси були державною власністю і в 1814 році були гарантією державної позики. Одним із завдань реакційної партії було домогтися повернення цих угідь їхнім колишнім власникам.