Розділ І ТЕХНІК

— Ви маєте на увазі молекулярні плівки? — поблажливим тоном запитав Кантор Вой, огледівшись довкола.

— Атож, — роздратовано відповів Харлан. Довідник згадував про них, але нічого не повідомляв про це скажене світло.

Харлан розумів, що його роздратування має свої причини. У 2456-му Сторіччі, як і в більшості інших Часів, цивілізація грунтувалася на використанні речовини. Отже, з самого початку Харлан мав підстави сподіватися на схожість цього Сторіччя з уже знайомим йому світом. Тут можна було не боятися зустріти незрозумілі (для людини, яка народилася в матеріальному сторіччі) енергетичні завихрення 300-го або силові поля 600-го. У 2456-му Сторіччі з речовини виготовлялося все — від стін до цвяхів.

Зрозуміло, що речовина від речовини різниться, хоча людина з енергетичного Сторіччя, мабуть, не погодилася б із цим твердженням. Бо для неї будь-яка речовина була чимось грубим, важким і варварським. Але Харлан народився у матеріальному Сторіччі й для нього речовина — це дерево, метал (легкий чи важкий), пластик, силікат, бетон, шкіра тощо.

Але щоб речовина складалася із самих дзеркал!

Отаке було його перше враження від 2456-го. Кожна поверхня сяяла, віддзеркалюючи світло. Створювалася ілюзія суцільної дзеркальної гладіні. Куди не глянь, скрізь виднілися численні відображення Соціолога Воя, самого Харлана і всього, що було довкола. Ефект молекулярних плівок! Від цієї строкатої плутанини аж нудило.

— Даруйте, — сказав Вой, — але такий вже звичай Сторіччя, а наш Сектор намагається запозичити все, що практичне. Не хвилюйтеся, незабаром і ви звикнете.

Вой швидко підійшов до пульта, наступаючи на підошви іншому Вою, своєму відображенню, яке повторювало вниз головою кожен крок Соціолога, і повернув волосок індикатора по спіральній шкалі вниз.

Яскраве світло пригасло, дзеркальні відбиття зникли. Харлану полегшало на душі.

— А тепер ходімо зі мною, — сказав Вой.

Харлан рушив за ним порожніми коридорами, де ще хвилину тому панував хаос сліпучого світла й численних відображень. Вони піднялися нагору пандусом і через передпокій увійшли до кабінету Воя.

Під час своєї короткої подорожі вони не зустріли жодної живої душі. Люди уникали Техніків, і Харлан так звик до цього, що коли б устиг побачити, як десь квапливо ховається людська постать, він би здивувався. Сумніву не було: порожні коридори свідчили, що звістка про прибуття Техніка облетіла весь Сектор. Навіть Вой тримався трохи оддалік і миттю відсахнувся, коли Харлан ненароком зачепив долонею його рукав.

Харланові стало гірко на душі, й це відчуття прикро вразило його. Він гадав, що душа його зашкарубла, вкрилася грубою корою і стала невразлива для таких уколів. Та коли кора та потоншала, то причина могла бути тільки одна: Нойс!

Соціолог Кантор Вой нахилився до Техніка, й це могло б здатися знаком приязності; проте Харлан машинально відзначив про себе, що обох їх розділяє доволі довгий стіл.

— Мені приємно, — почав Вой, — що такий відомий Технік, як ви, зацікавився нашою невеличкою проблемою.

— Авжеж, деякі аспекти цієї проблеми викликають зацікавлення, — відповів Харлан байдужим, безстороннім голосом. (А чи справді голос його був байдужий і безсторонній? Чи його справжні мотиви, його провина не проступають у нього на чолі крапельками холодного поту?) Харлан дістав із внутрішньої кишені згорнуту перфострічку із закодованим проектом Зміни Реальності. Це був той самий примірник, що його Харлан надіслав місяць тому на розгляд Ради Часів. Завдяки близьким стосункам між ним і Старшим Обчислювачем Твіселом (з самим Твіселом!) Харланові вдалося одержати проект без будь-якої мороки. Але перш ніж розгорнути перфострічку на столі, де вона мала триматися під дією слабкого парамагнітного поля, Харлан на якусь мить завагався.

Молекулярна плівка, що вкривала стіл, була трохи «пригашена», але зовсім не зникла. Простягнувши руку, Харлан мимохіть глянув на стільницю, звідки на нього похмуро дивилося власне обличчя. Харланові було тридцять два роки, але на вигляд він здавався старшим і сам знав про це. Можливо, його старили вузьке, довгообразе обличчя й темні брови над чорними очима, бо все це разом надавало йому похмурого, насупленого вигляду, типового, на думку Вічних, для Техніків. А може, причина крилася в тому, що сам він ні на мить не забував про свій фах.

Розгорнувши стрічку, Харлан одразу перейшов до справи.

— Я не Соціолог, сер…

— Це звучить грізно, — усміхнувся Вой. — Коли починають із браку компетенції в якомусь питанні, то неодмінно чекай банального судження в цьому ж таки питанні.