Розділ 16 ПРИХОВАНІ СТОРІЧЧЯ

Харлан заперечливо похитав головою.

— Я поїду з вами.

— Як ти не розумієш! Коли щось сподіється зі мною, ти знаєш, як знайти Купера. А коли щось приключиться з тобою, то що можу зробити без тебе я, чи будь-хто із Вічних, чи навіть усі разом узяті?

Харлан знову похитав головою.

— Я повинен їхати.

Твісел підніс сигарету до губів.

— У Сеннора з’явилась якась підозра. За два останні біодні він кілька разів викликав мене по відеофону. Він хоче знати, чому я усамітнився. Коли він довідається, що я віддав наказ повністю перевірити обладнання капсульної шахти… Я мушу їхати негайно, Харлане. Мені не можна баритися. — І я не хочу баритись. Я готовий їхати.

— Ти наполягаєш на своєму?

— Якщо немає бар’єра, то немає і небезпеки. А коли навіть він і досі існує, то що ж… я вже був там і, як бачите, повернувся. Чого ж ви боїтеся, Обчислювачу?

— Я не хочу зайвий раз ризикувати тобою.

— Тоді скористайтеся своєю логікою, Обчислювачу. Вирішіть, що я повинен їхати з вами. Якщо після цього Вічність не зникне, то це означатиме, що ще можна замкнути коло. А коли так, то нам нічого не загрожує. Якщо ж рішення виявиться хибним, тоді Вічність перестане існувати, та вона однаково загине і в тому разі, якщо я не поїду, бо без Нойс я і пальцем не поворухну, щоб знайти Купера. Присягаюсь!

— Я сам привезу її тобі, — сказав Твісел.

— Коли все так легко й просто, то чому б і мені не поїхати з вами?

Було видно, що Твісела мучать сумніви.

— Гаразд, тоді їдьмо! — сказав він хрипким голосом. І Вічність вижила.

Стривожений вираз не зійшов із Твіселового обличчя і тоді, коли вони увійшли в капсулу. Обчислювач не зводив очей із шкали часометра, де миготіли номери Сторіч. Навіть лічильник кілосторіч, установлений спеціально для цієї подорожі, і той поклацував із хвилинними інтервалами.

— Тобі не слід було їхати, — сказав Твісел.

Харлан стенув плечима.

— Чому?

— Мене щось непокоїть. Я не можу пояснити що. Називай це моїми забобонами, якщо хочеш. Але на душі в мене тривожно.