Великі сподівання

- Що таке? - насторожився я.

Розмовляючи зі мною, він водночас викладав ягоди на тарілки, тож і не знайшов зразу потрібного слова.

- Поріднили,- пояснив він, підбираючи ягоди, що натрусилися на стіл.- Засватали. Заручили. Як це ще можна назвати? Ну, щось у цьому роді.

- І як же ви пережили розчарування? - спитав я.

- Пхе! - відповів він.- Було б чого! Вона ж справжня зміюка.

- Міс Гевішем?

- Вона, власне, теж, але я мав на оці Естеллу, Ця дівчина зла, пихата й вередлива, як тільки можна бути, міс Гевішем навмисне так її виховала, щоб помститись на всіх чоловіках.

- А вона родичка міс Гевішем?

- Ніяка не родичка,- відповів він.- Просто приймачка.

- А чому вона мала б мститися на всіх чоловіках? За віщо мститися?

- Боже мій, містере Піп! - скрикнув він.- То ви нічого не знаєте?

- Ні,- сказав я.

- Дорогий мій, це ціла історія, і її ми прибережемо на обід. А тим часом дозвольте поставити вам одне запитання. Як ви опинились там у той день?

Я розповів йому, і він уважно вислухав мене аж до останнього слова, а тоді знову засміявся й запитав, чи ще [179] довго після того я ходив у синцях. Його я не став про те саме запитувати, бо мав щодо цього абсолютно певну думку.

- Містер Джеггерс, як я зрозуміз, ваш опікун.' - мовив він далі.

__ Тятг

- Ви знаєте, що він повірений міс Гєвішем і ознайомлений з її справами більше, ніж будь-хто інший.

Це вже, я відчував, підводило мене до небезпечної теми. Я відповів, не криючи своєї здержливості, що бачив містера Джеггерса у домі міс Гєвішем лише раз, саме в день нашої бійки, і що він, мабуть, і не запам'ятав мене тоді.

- Він був такий люб'язний, що запропонував мого батька на роль вашого наставника і з цією метою спеціально їздив до нього. Про батька він чув, звичайно, від міс Гєвішем. Мій батько - її родич, хоч вони не дуже спілкуються: батько у мене до підлесників не належить і не хоче їй потурати.

Герберт Покет поводився так щиро й невимушено, що не міг не викликати симпатії. Ніколи - ні до нього, ні після нього - я не зустрічав людини, кожен погляд якої і порух переконливіше засвідчували б таку органічну нездатність на який-небудь підступ чи підлість. Щось було на диво обнадійливе в усьому його вигляді, але при тім відчувалося, що він ніколи не досягне великого успіху чи багатства. Не знаю, з чого я зробив цей висновок. Ми ще й не сіли обідати, а я вже мав таке відчуття, хоч і не можу його пояснити.