Великі сподівання

- І все, що я знаю,- докинув я,- ти знаєш.

- Справді. Отож між нами не буде місця якому-небудь суперництву чи непорозумінню. А щодо тієї обставини, якою обумовлене твоє майбутнє - щоб не допитуватись і не обговорювати, кому саме ти його завдячуєш,- то можеш бути певний, що ані я, ані будь-хто з моїх близьких ніколи цього й натяком не торкнеться.

Він промовив це з такою делікатністю, що мені стало ясно: хоч би я прожив під дахом його батька хто й зна як багато років, на цю тему я не почую навіть півслова. Але водночас Герберт промовив це так значливо, що мені стало ясно й інше: він, як і я, був певний, що моя доброчин-ниця - міс Гевішем.

Доти мені й на думку не спадало, що він навмисне підвів розмову до цього питання, аби вже більше до нього не повертатись; я зрозумів це тільки тоді, коли ми обоє відчули себе легше й невимушеніше. Ми весело розмовляли й жартували, і я між іншим спитав його, хто ж такий він сам. Він відповів:

- Капіталіст. Страхувальник кораблів.- Помітивши, що я розглянувся по кімнаті в пошуках яких-небудь ознак кораблів або капіталу, він додав: - У Сіті.

В мене було таке уявлення, що «страхувальники кораблів» у Сіті - люди вельми багаті й вагомі, і я з трепетом [186] душевним подумав, як поклав був юного «страхувальника» на лопатки, підбив йому підприємницьке око й розтяв діловите чоло. Але тут-таки собі на полегкість я згадав те не знати на чому основане відчуття, що Герберт Покет ніколи не досягне великого успіху чи багатства.

- Я вкладатиму капітал не тільки у страхування кораблів. Я придбаю собі акції якого-небудь надійного страхувального товариства й пройду в дирекцію. Дещо вкладу в гірничорудний промисел. А поза тим і від себе зафрахтую кілька тисяч тонн. Гадаю,- провадив він, відхилившись на стільці,- що я торгуватиму з Ост-Індією: шовк, хустки, прянощі, барвники, опій, цінні породи дерева. Товар усе цікавий.

- А зиск це дає значний? - поцікавився я.

- Величезний! - відповів він.

Я знов завагався й почав уже думати, що з цими сподіваннями моїм нема чого й тягатися.

- Гадаю, що й з Вест-Індією я теж заведу торгівлю - цукром, тютюном, ромом. І ще з Цейлоном, там особливо цінні слонові бивні.

- Для цього тобі треба буде багато кораблів,- зауважив я.

- Цілу флотилію,- підтвердив він. Приголомшений розмахом цих торговельних операцій,

я запитав, куди переважно курсують кораблі, що їх він тепер застрахував.

- Я ще не почав їх страхувати,- пояснив він.- Поки що я приглядаюся.

Цей різновид занять якось уже більш узгоджувався з Барнардовим заїздом, і я з порозумінням зауважив:

- Ага!

- Атож. Я працюю у фінансовій конторі й приглядаюся.

- А фінансова контора дає зиск? - запитав я.

- Кому саме? Ти маєш на увазі - юнакові, що в ній працює? - замість відповіді запитав він сам.