Великі сподівання

- Не бачив ні разу. Бо й не було такої змоги.

- Він знайшов мене й передав дві однофунтові банкноти. Я був тоді вбогим хлопчиком, як ви знаєте, а для вбогого хлопчика то було цілим скарбом. Але, як і вам, мені відтоді добре повелося, і я попрошу вас прийняти їх назад. Ви зможете віддати їх котромусь іншому вбогому хлопчикові.

Я дістав гаманця.

Він дивився, як я поклав його на стіл і розкрив, як я витяг звідти одну й другу однофунтові банкноти. Вони були новенькі й чистенькі, і я розправив їх і простяг йому. Все ще дивлячись на мене, він склав банкноти разом, згорнув уподовж, скрутив, підпалив над лампою і попіл струсив на тацю.

- А чи ж дозволено буде мені поцікавитись,- сказав він після цього, усміхаючись так, наче супився, і суплячись так, наче усміхався,- яким це чином тобі добре повелося відтоді, як ми бачились на тому холодному болоті?

- Яким чином?

- Атож.

Він спорожнив чарку, підвівся і став біля вогню, грубезну засмаглу руку поклавши на поличку каміна. Одну ногу він поставив на ґратки, щоб обсушити її й обігріти, і мокрий черевик почав парувати. Але він не дивився ні на нього, ні на вогонь, а все не відводив погляду від мене. І тільки тепер я почав дрібно тремтіти.

Спромігшись нарешті розкрити рота й зобразити устами якісь беззвучні слова, я ледь зрозуміло пробелькотів йому, що маю успадкувати певну власність.

- А чи ж може бідний кайданник поцікавитись, що це за власність? - спитав він. [317]

Затинаючись, я відповів:

- Не знаю.

- А чи ж може бідний кайданник поцікавитись, чия це власність? - спитав він.

Я відповів, так само затинаючись:

- Не знаю.

- Ану-но, чи вгадаю я,- сказав каторжник,- скільки ти отримуєш на рік від часу свого повноліття? Ну хоча б яка перша цифра. П'ять?

Серце у мене гупало, як важкий молот, що вибився з ритму, і я підвівся з крісла, сперся рукою на його спинку і безтямно втупився у свого гостя.

- Та й щодо опікуна,- мовив він далі.- Мав же бути у тебе опікун або хтось такий, поки ти був неповнолітній. Може, якийсь адвокат. То от з яких літер починалось прізвище цього адвоката? Чи не з «Дж»?

Наче яскравий сполох освітив моє життя, зусібіч ринула на мене безліч розчарувань, небезпек, принижень і взагалі найрізноманітніших наслідків цього разючого відкриття, і під навалою їх я просто неспроможен був перевести дух.

- Уяви собі,- поновив він мову,- що наймач цього адвоката з прізвищем на «Дж»,- може, навіть і Джеггер-са,- уяви собі, що він прибув морем до Портсмута, зійшов там на берег і вирішив побачитися з тобою. «Але якщо ви все-таки знайшли мене»,- ти оце сказав. То як я спромігся знайти? Та написав із Портсмута одному чоловікові в Лондон і спитав твою адресу. А як звати цього чоловіка? Вемміком же й звати!