Великі сподівання

- Але мені якраз це зайве, бо я ще маю перед сном написати листа до Сатіс-Гаусу.

- Звітуватись про сьогоднішній тріумф? - сказав я.- Але мало чого він вартий, Естелло.

- На що ви натякаєте? Я щось нічого й не помітила.

- Естелло,- сказав я,- подивіться-но на того молодика в кутку, що не зводить з нас погляду.

- А навіщо мені на нього дивитись? - відказала Естелла, підводячи натомість погляд на мене.- Чим таким цей молодик у кутку, як ви кажете, відзначився, щоб на нього дивитись?

- Оце ж я й хотів у вас спитати,- сказал я.- Він же ввесь вечір кружляє біля вас.

- Навколо запаленої свічки кружляють метелики й усяка інша бридка комашня,- відказала Естелла, зиркнувши в його бік.- Чи ж може свічка цьому зарадити?

- Свічка не може,- зауважив я,- але Естелла може!

- Та хтозна,- сказала вона, засміявшись.- А проте, можливо, й так. Думайте як завгодно.

- Але ж, Естелло, вислухайте мене. Мені страшенно прикро, що ви підохочуєте цього Драмла, якого всі тільки зневажають. Ви ж знаєте, що до нього інакше й не ставляться.

- Ну то й що? - спитала вона. [309]

- Ви ж знаєте, що вдачею він так само непривабний, як і зовнішністю. Обмежений, нестриманий, понурий, безке-бетний.

- Ну то й що? - спитала вона.

- Ви ж знаєте, що у нього за душею нічого нема, крім грошей та купи тупоголових предків,- ви ж знаєте, хіба ні?

- Ну то й що? - спитала вона втрете, і за кожним разом її премилі очі ставали все ширші.

Щоб якось здолати цю її короткослівну відповідь, я сам ухопився за неї і запально вигукнув:

- Ну то й що! А те, що я цим мучуся!

Якби ж тільки я міг повірити, що вона приманює Драм-ла, аби цим завдати мені - саме мені! - муки, у мене б зразу відлягло на серці, але вона, як звичайно, просто забувала про моє існування, тобто дарма було й видумувати собі щось таке.

- Не говоріть дурниць, Піпе,- сказала Естелла, кинувши оком по кімнаті.- Хоча на інших, може, це й справді так впливав, і, може, я цього й хочу. Але про це не варто балакати.

- Ні, таки варто,- заперечив я,- бо я не витерплю, коли люди почнуть говорити, що «вона свою вроду й чари пускає на цього сущого хама».