Розділ «Частина друга»

– Зараз. Ну, як? Не злетів з кульбаки?

Світло місяця падало прямо на товстощоке лице слуги, на якому Заглоба не тільки не помітив переляку, а навпаки, на превеликий свій подив, побачив жорстоку, просто звірячу ненависть; точнісінько такий вираз був у хлопця, коли він убивав Горпину.

– Еге! Так ти, либонь, Богуна не боїшся? – запитав старий шляхтич.

– Що ж, мосьпане, – відповів Редзян, – коли його пан Реговський відпустив, слід мені самому шукати нагоди помститися за свою ганьбу та образу. Я ж заприсягся, що даром йому це не минеться, і, якби не панянку везти, негайно кинувся б навздогін: за мною не пропаде, не сумнівайтеся!

«Тьху, – подумав Заглоба, – не хотів би я цього щеняти скривдити».

І, підстьобнувши коня, наздогнав Володийовського та князівну. За годину подорожани переправилися через Медведівку і заглибилися в ліс, який двома чорними стінами тягся від самого берега вздовж дороги.

– Ці місця я добре знаю, – сказав Заглоба. – Бір незабаром скінчиться, за ним із чверть милі відкритого поля, по якому шлях із Чорного Острова проходить, а там іще більший за цей ліс – до самого Матчина. Дасть Бог, у Матчині застанемо польські корогви.

– Пора б уже настати порятунку! – пробурмотів Володийовський.

Якийсь час вершники їхали в мовчанні по залитому яскравим місячним світлом шляхові.

– Два вовки дорогу перебігли! – раптом сказала Олена.

– Бачу, – відповів Володийовський. – А он і третій.

Сіра тінь і справді промайнула попереду за сотню кроків од коней.

– Ой, четвертий! – скрикнула князівна.

– Ні, це козуля; дивіться, панно: ще одна і ще ось!

– Що за чорт! – вигукнув Заглоба. – Козулі женуться за вовками! Воістину світ догори ногами перевернувся.

– Їдьмо швидше, – сказав Володийовський, і в голосі його почулася тривога. – Редзяне! А ну, давай із панною вперед!

Редзян із князівною помчали, а Заглоба, схилившись на скаку до вуха Володийовського, запитав:

– Що там іще, пане Міхал?

– Кепська справа, – відповів невеличкий лицар. – Бачили: звір прокинувся, з лігвища біжить серед ночі.

– Ой! Чого б це?