Розділ «Частина друга»

Вогнем і мечем

– Бережи вас Владика небесний! От і мені на старі літа послано розраду. Зізнатися, ваша сестра часом трапляється пустить бісики, так-так, і у Варшаві на виборах траплялося, Володийовський свідок! Але мене амури вже не хвилюють, нехай кров грає, а я – усупереч тому – вітцівськими почуттями задовольнятися буду.

Настало мовчання, тільки коні раптом один за одним голосно зафоркали, обіцяючи подорожанам удачу.

– На здоров’я! На здоров’я! – відповіли вершники дружно.

Ніч була ясна. Місяць усе вище піднімався на небо, втикане мерехтливими зірками, і все меншим, усе блідішим робився. Притомлені бахмати сповільнили крок, та й вершників долала утома. Володийовський перший зупинив коня.

– Пора і відпочити. Розвидниться незабаром, – сказав він.

– Пора! – підтримав його Заглоба. – Очі злипаються: як не подивлюся на коня – все дві голови бачу.

Редзян, одначе, вирішив, що насамперед варто підкріпитися; він розпалив вогонь і, знявши з коня сакви, заходився викладати припаси, завбачливо захоплені з Бурляєвої комори: кукурудзяний хліб, варене м’ясо, волоське вино і солодощі. Побачивши два шкіряних міхи, що вельми випнули свої боки і видавали приємний для вуха булькіт, Заглоба забув і думати про сон, та й інші з задоволенням узялися за вечерю. Припасів вистачило на всіх із надлишком, а коли наїлися досхочу, старий шляхтич, утерши полою вуста, промовив:

– До смерті не втомлюся повторювати: несповідимі шляхи Господні! Ви вільні, панно, а ми сидимо собі отут sub Jove,[191] радіємо і Бурляєве винце попиваємо. Угорське, звичайно, ліпше, це припахає шкірою, але нічого, в дорозі зійде і таке.

– Одному не можу надивуватися, – сказала Олена, – як це Горпина настільки легко віддати мене погодилася?

Заглоба подивився спершу на Володийовського, потім на Редзяна і посилено заморгав очима.

– Тому погодилася, що іншого виходу не мала. А втім, чого таїтися, справа не соромітна: ми їх із Черемисом на той світ одправили.

– Як це? – злякано запитала князівна.

– А ви хіба пострілів не чули?

– Чула, але подумала, Черемис стріляє.

– Не Черемис, а оцей малий – на місці пристрілив чаклунку. Диявол у ньому сидить, безперечно, але що ще залишалося робити, коли відьма, не знаю вже, чи то відчула що, чи то дур на неї найшов якийсь: уперлася, що з нами поїде, і край. А як було дозволити їй їхати – вона б миттю допетрала, що ми не в Київ шлях тримаємо. От він і взяв та пристрілив її, а я зарубав Черемиса. Справжній був монстр африканський; сподіваюся, Господь мені його смерть у провину не поставить. Мабуть, і в пеклі чортам на нього дивитися буде нудно. Перед від’їздом із яру я вперед поїхав і прибрав тіла з дороги, щоб ви не налякались і не вважали це поганим знаком.

Князівна ж так відповіла:

– Доволі я близьких людей у нинішні страшні часи неживими бачила, щоб небіжчиків лякатись, а все-таки краще поменше на своєму шляху проливати крові, щоб не накликати на себе гніву Господнього.

– Негідно лицаря так чинити було, – похмуро проговорив Володийовський, – мені руки каляти не захотілося.

– Що тепер, мосьпане, балакати про це, – сказав Редзян. – Інакше ж бо ніяк не можна було! Якби кого гарного поклали, інша річ, а це ж богопротивники, вража сила – я сам бачив, як відьма змовлялася з чортами. Не того мені шкода, зізнатися!

– А про що ж ти, голубе, шкодуєш? – запитала Олена.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вогнем і мечем» автора Генрих Сенкевич на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 126. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи