Розділ «Частина друга»

– Богун! Богун!

Здалеку донісся гавкіт собак.

– Богун! Богун!..

На лівому схилі яру в червоних і золотих променях сонця зашелестіли густі зарості глоду і дикої сливи; трохи згодом чи ледве не на самому краю обриву з’явилась якась постать: зігнувшись і заслонивши очі рукою, вона розглядала прибульців.

– Це Горпина! – сказав Редзян і, приставивши ковшиком долоні до рота, утретє крикнув:

– Богун! Богун!

Горпина почала спускатися, відкинувшись назад для рівноваги. Йшла вона швидко, а за нею котився низькорослий, кремезний чоловічок із довгою турецькою пищаллю; кущі ламалися під важкими кроками відьми, камені з гуркотом скочувалися на дно яру; зігнута, у пурпурному блиску, вона і дійсно здавалася велетенською надприродною істотою.

– Ви хто? – запитала, спустившись, гучним голосом відьма.

– Як живеш, голубко? – крикнув у відповідь Редзян; ледь він переконався, що перед ним не духи, а люди, до нього повернулася звичайна холоднокровність.

– Ти либонь Богунів слуга? Ну так! Упізнаю! Здоров, малий! А це з тобою що за птиці?

– Дружки Богунові.

– Гарна відьма, – буркнув у вуса пан Міхал.

– А сюди за чим прискакали?

– От тобі пернач, ніж і перстень – метикуєш, що це значить?

Велетка взяла все й уважно оглянула кожну річ, після чого сказала:

– Вони і є! Ви за князівною, чи що?

– Атож. Здорова вона?

– Здорова. А чого Богун сам не приїхав?

– Поранений Богун.

– Поранений… Я на млині бачила.