Розділ «Частина перша»

– Шановні панове, – запитав князь, – коні біля водопійних колод?

– Так точно!

– До походу готові!

– Як завжди.

– Чудово. Через годину йдемо на Кривоноса.

– Ге! – здивувався київський воєвода й подивився на пана Кшиштофа, підсудка брацлавського.

А князь продовжував:

– Їх милості Вершулл і Понятовський підуть першими. За ними Барановський із драгунами, а через годину щоб у мене й гармати Вурцеля виступили.

Полковники, поклонившись, вийшли, і за хвилину сурми заграли похід. Київський воєвода такої поспішності не очікував і навіть не бажав її, тому що втомився з дороги. Він розраховував із деньок у князя відпочити, з ділом би встиглось; а тут доводилося зразу, не спавши, не ївши, на коня сідати.

– Ясновельможний князю, – сказав він, – а чи дійдуть твої вояки до Махнівки, бо на вигляд страшенно вони fatigati,[114] а дорога неблизька.

– Про це, шановний пане, не турбуйтеся. Вони на битву, як на весілля, йдуть.

– Бачу я, бачу. Хлопці завзяті, але ж… мої-то люди з дороги.

– Ви ж самі, ваша милість, сказали: «Periculum in mora».

– Так-то воно так, та непогано б хоч нічку відпочити. Ми ж із-під Хмільника йдемо.

– Вельмишановний воєводо, ми – з Лубен, із-за Дніпра.

– Ми цілий день у дорозі.

– Ми – цілий місяць.

Сказавши це, князь вийшов, аби особисто перевірити шикування, а воєвода очі на підсудка, пана Кшиштофа, втупив, долонями по колінах ляпнув і сказав:

– Ось, будь ласка вам, отримав, що хотів! Їй-богу, мене тут голодом заморять. Ну! От же гарячі голови! Приходжу до них по допомогу, вважаючи, що після великих і слізних прохань вони днів через два-три зволять поворушитись, а тут навіть перепочити не дають. Чорт би їх побрав! Махнівка Махнівкою, а утроба утробою! Я теж старий жовнір і, може, більше за них війни скуштував, а щоб так – раз і нате вам!.. Це ж дияволи, а не люди, не сплять, не їдять – тільки воюють. Їй-богу, не їдять вони. Бачив, пане Кшиштоф, полковників? Хіба ж вони не такі, як spectra,[115] га?

– Одначе відваги їм не позичати, – відповів пан Кшиштоф, який був природженим вояком. – Господи милосердний! Скільки метушні та безладу буває, коли треба виступати! Скільки біганини, мороки з повозами, плутанина з кіньми!.. А тут – чуєте, ваша милість? – уже пішли легкі корогви!