Розділ «Йоун Колфер Список бажань»

— Господи, та вселися в нього.

— І не подумаю. Мені галімосно і від твоїх спогадів. Не кажучи вже про весь цей мотлох середньовічної поезії. До речі, я вже знайшла те, що шукала.

Клац. І Деззі почав старанно перебирати руками й ногами, мов слухняне кошеня.

Лоурі обережно кахикнув:

— Дезмонде. Чи можеш ти мені відчинити прохід?

Деззі всміхнувся на всі тридцять два:

— Звичайно, чоловіче. А чи знаєш ти, чому?

— Ні, Дезмонде. Чому?

Сльоза скотилася з ока охоронця.

— Бо я люблю тебе, чоловіче. Я люблю тебе і всі-всі-всі квіти, що є на землі, я люблю багатоповерхові автобуси. Я навіть люблю тринітських студентів за їхні смердючі куртки й уїдливі зауваги. Я люблю всенький світ, чоловіче. — Стиха схлипуючи, Деззі легенько натиснув на кнопку, і прохід відчинився.

— Дезмонде, можна мені отримати перепустку?

— Звичайно, чоловіче. Чому б тобі, як вертатимеш, не перебути ніч у моєму прихистку? Ми змогли б порозкошувати його голосом.

— Звучить звабливо, — сказав Лоурі, геть ніскілечки не зрозумівши, що саме охоронець тільки-но утнув. Він повернувся до летючої помічниці. — Що ти зробила з цим бідолахою?

Меґ знизала плечима:

— Я всього-на-всього побачила рожеву скриньку, сповнену щастям. У найдальшому куточку його голови. І відчинила.

— Він мені більше подобався як викидайло.

Лоурі минув широкий прохід, його впевненість зростала щокрок. Він пришпилив перепустку до підборта свого піджака й міг безперешкодно проходити в будь-який куточок телестудії, в тому числі, як він сподівався, й на зйомки передачі “Чай разом із Сесилі”.

Телемайданчик виглядав не так, як на екрані. Насправді він був менший. До того ж на екрані не видно країв. Здавалося, наче якийсь велетень відкусив шмат хатинки, а тоді, не вподобавши її смаку, виплюнув у Доннібруці. Лоурі трохи занепав духом. Розчарування випливало з нього фіолетовими струменями.

Меґ не втрималася, щоб не пустити шпильку:

— Еге. Дитинка думала, що все це спвавжнє?