Розділ «Йоун Колфер Список бажань»

Слина мала б насторожити Пляцика, та він був аж надто заклопотаний тим, щоб здаватися крутим чуваком.

— Що ти сказав, Франко?

Істота, що скидалася на сусіда, вишкірилась — так, так, саме вишкірилась.

— Я не Франко. І забирайся з мотика, я сказав!

Пляцик зітхнув. Він дав цьому пацикові шанс. Чікі-пакі і все таке. І що йому залишалося тепер робити, окрім як урізати кілька запотиличників?

— Слухай, Келлі… — почав був Пляцик, ударивши черевиком по стійці. — А-а-а-а-й-и-и! — устиг він додати. Хоча, власне, це й не слова. Пляцик заверещав своє “А-а-а-а-й-и-и!” через те, що Франко по-звірячому вкусив його за зап’ясток. Просто вхопив шкіру між зуби і тяг доти, доки чималенький клапоть не відірвався.

Пляцик упав на асфальт, звиваючись і приказуючи щось собі під ніс. Він побував не в одній п’яній бійці, але це! Це було щось інше. Щось звіряче.

— Засп-покойся, Франко, — затинався Пляцик, притискаючи поранену руку до грудей. — Що таке?

— Нічого, — прогарчав той. — Мені потрібен твій мотик.

Пляцик розтулив був рота — щось сказати, як помітив цівочку крові, що стікала з кутика Франкового рота.

— Окей, бери. Бери.

Ригачка кивнув головою, задоволений з того жаху, який він викликав.

— Ага, і ще, — сказав Ригачка, виплюнувши з рота шматок шкіри.

— Так, так. Щось іще? Усе, що хочеш.

Ригачка схопив рукав Пляцикової куртинки.

— Твій одяг. Скидай.

Фліта, тунельного кліща, викликали нагору на перегляд справи. Він почувався дуже невпевнено, сидячи перед самим Святим Петром, дурнувато усміхаючись і начепивши ганчірочку, геть брудну від сажі, на причинне місце.

— Отож, — розмірковував Петро, виводячи Флітів файл на монітор. — Скажи мені, що ти змінився.

Фліт жваво закивав головою.

— Фліт змінитися. Дуже змінитися. Я всередині не цей.