Розділ «ДІАЛОГИ, призначені для виховання молодих панночок»

Нема підстав сумніватися, що якби проти цього негідного культу застосовували лише ту зброю, на яку він заслуговує, тобто зневагу, він би на самому своєму початку згинув без сліду. Але деяким йолопам забандюрилося переслідувати його прибічників, і внаслідок гонінь він швидко набрав силу — так одвіку ведеться в людському суспільстві. Хай би навіть сьогодні спробували виставити його на посміх — і він упаде. Спритний Вольтер ніколи не застосовував проти нього іншої зброї, і це чи не єдиний письменник, який може похвалитися тим, що за ним пішло багато новонавернених. Одне слово, Ежені, ось вам історія нашого Бога й нашої релігії; міркуйте, якого ставлення заслуговують ці байки, і вирішуйте, чого вони варті.

ЕЖЕНІ. Я не маю труднощів з вибором. Я зневажаю всю цю пусту маячню, і Бог, у якого я вірувала внаслідок душевної слабкості чи то невігластва, тепер уселяє мені тільки жах і відразу.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Поклянися більше ніколи про Нього не думати, ніколи Ним не перейматися, ніколи не звертатися до Нього помислами, хай би що там з тобою сталося; поклянися, що забудеш про Нього до кінця твоїх днів.

ЕЖЕНІ (кидаючись на груди пані де Сент-Анж). О, я принесу цю клятву в твоїх обіймах! Хіба я не бачу, що все, чого ти вимагаєш від мене, ти вимагаєш у моїх же таки інтересах, і що ти не хочеш, аби звертання до Бога, хай навіть підсвідомі, будь-коли турбували мій спокій!

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Та хіба могла я мати іншу мету?

ЕЖЕНІ. Але ж якщо я не помиляюся, Дольмансе, то до розгляду релігій нас привів аналіз чеснот. Отже, повернімося до чеснот. Хай навіть християнська релігія безглузда, але хіба вона не закликає нас дотримуватися певних моральних засад, сповідуючи які, ми досягаємо душевної рівноваги та щастя?

ДОЛЬМАНСЕ. Гаразд, розгляньмо й це. Ось, наприклад, цнотливість, Ежені, чеснота, яку заперечують ваші очі, а весь ваш вигляд стверджує. Невже ви станете шанувати обов’язок, який вимагає від людини нехтувати всі нахили природи? Невже ви всім пожертвуєте задля пустої і безглуздої честі ніколи не проявити слабкості? Будьте справедливі і дайте мені відповідь, люба подруго: невже в абсурдній і небезпечній душевній чистоті ви знайдете всі насолоди суперечного їй пороку?

ЕЖЕНІ. Ні, слово честі, ні, я зовсім не прагну прилучитися до цієї чесноти. Я не відчуваю найменшого бажання бути доброчесною, навпаки — мене невтримно вабить порок. Але ж є такі чесноти, як милосердя, добродійність, невже вони не можуть принести щастя деяким людям, наділеним вразливою душею?

ДОЛЬМАНСЕ. Остерігаймося чеснот, Ежені, завдяки яким лише розплоджуються люди невдячні! А втім, не обманюйте себе, моя чарівна подруго: добродійність — це скорше порок гордині, аніж справжня чеснота душі; полегшуючи життя ближнім, людина насамперед прагне похизуватися і ніколи не йде на це лише заради втіхи зробити добро. Кожному, хто подає милостиню, стає страшенно прикро, якщо ніхто не помітить його некорисливого вчинку і не вознесе його за це до небес. І не думай, Ежені, що такі вчинки призводять до тих добрих наслідків, задля яких їх і здійснюють. Особисто я вважаю їх за найнахабніше ошуканство. Вони привчають бідняка до ледарювання і цим підривають його життєву снагу; сподіваючись на вашу милостиню, він уже не працює, а коли ви припиняєте підгодовувати його, стає злодієм або вбивцею. Звідусюди я чую заклики до викорінення жебрацтва, і водночас усюди робиться все можливе, аби воно процвітало. Ви не хочете мати у себе в кімнаті мух? Тоді не розсипайте в ній цукру, який їх принаджує. Ви не хочете мати у Франції бідняків? Тоді нікому не давайте милостині, а головне, позакривайте всі притулки для вбогих. Побачивши себе позбавленим цих небезпечних прибутків, індивід, народжений у нещасті, тепер зможе надіятися лише на себе; він збере свою мужність, усі таланти, що ними обдарувала його природа, і вибереться зі скрути, в якій з’явився на світ; він більше не надокучатиме вам. Зруйнуйте, позмітайте без будь-якого жалю огидні пристановища, де ви мали нахабство заховати плоди розбещеності вбогого люду, познищуйте моторошні клоаки, які щодня вибльовують у суспільство гидкі рої нових істот, що всі свої надії покладають на ваш гаманець! Кому вигідно, запитую я вас, зберігати подібних осіб так ревно і так ретельно? Може, ви боїтеся, що Франція обезлюдніє? О, ніколи цього не бійтеся!

Один з найсерйозніших недоглядів нашого нинішнього уряду — це те, що він довів країну до перенаселення, а вельми сумнівно, щоб зайві люди сприяли примноженню державного багатства. Ці істоти, що виходять за межі розумної кількості городян і селян, скидаються на паразитичне гілля, яке, тягнучи життєві соки зі стовбура, кінець кінцем виснажує його понад міру. Хіба вам не відомо, що в кожній державі, де кількість жителів зростає швидше, аніж зростають засоби до існування, уряд дихає на ладан? Згадаймо про Францію — ось вам приклад такої країни. І які ж наслідки? Вони в усіх на виду. Китаєць, набагато за нас мудріший, остерігається допустити, щоб надмір людності довів його до згуби. Там немає жодного притулку для ганебних виплодків розпусти; від цієї бридоти звільняються, як звільняються від перетравленої їжі. А про притулки для вбогих у Китаї ніхто й не чув. Там усі працюють; там кожен почуває себе щасливим; ніщо не підриває життєвої снаги бідака.

ЕЖЕНІ (до пані де Сент-Анж). Мій батько думає достоту так, як пан Дольмансе, моя люба подруго: за все своє життя він не зробив жодного доброго діла. Він завжди свариться на матір, коли та витрачає гроші на подібну діяльність. Вона входила і до «Товариства матерів», і до «Філантропічного товариства». Я не знаю такої асоціації, яка б обійшлася без її участі. Батько примусив матір покинути все це, пообіцявши, що посадить її на вбогу пенсію, якщо їй припече знову зайнятися такими дурницями.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Нема нічого безглуздішого і водночас небезпечнішого, Ежені, аніж такі товариства: це їм, це школам безплатного навчання та притулкам для вбогих завдячуємо ми жахливий хаос, у якому нам доводиться жити. Ніколи нікому не подавай милостині, моя люба, я тебе благаю.

ЕЖЕНІ. Не бійся, не подам. Мій батько вже давно зажадав від мене того самого, і добрі діяння не настільки мене спокушають, щоб заради них я порушила батьківську заборону, мої власні переконання і твоє застереження.

ДОЛЬМАНСЕ. Не поділяймо той запас чуттєвості, яким обдарувала нас природа: розтринькувати її — це її знищити. Яке мені діло до страждань ближнього! Невже я не маю достатньо власних турбот, щоб перейматися тими, які зовсім мені чужі? Нехай вогнище нашої чуттєвості завжди розпалює лише прагнення до насолод! Зважаймо тільки на те, що їм миле, і будьмо цілком байдужі до всього іншого. Такий стан душі прищеплює людині певну жорстокість, яка часто має свої принади. Не можна постійно творити зло. Позбавлені втіхи, яку воно нам дарує, принаймні замінімо це відчуття легкою пікантною підлотою ніколи не робити добро.

ЕЖЕНІ. О Боже! Як розхвилювала мене ваша наука! Я певна, що віднині не вчиню жодного доброго діла, нехай мене ліпше вб’ють!

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. А якщо трапиться нагода заподіяти зло? Чи будеш ти так само готова піддатися цьому потягу?

ЕЖЕНІ. Замовкни, спокуснице! Я не відповім на це запитання, доки не закінчу свою освіту. З усього вами сказаного, Дольмансе, я зробила висновок, що людина має бути байдужісінька до того, що вона творить — добро чи зло. Слід зважати тільки на схильність наших душ і на наші вподобання, чи на так?

ДОЛЬМАНСЕ. Ви тільки врахуйте, Ежені, що всі ці балачки про чесноти і порок дають на про них дуже приблизне уявлення. Не існує жодного вчинку, хай би яким незвичайним він видавався, що мав би повне право називатися злочинним; і жодного такого, який би цілком заслуговував називатися доброчесним. Усе залежить від звичаїв, від клімату, в якому ми існуємо; те, що вважається злочином тут, часто визнають за чесноту за кілька сотень льє звідси, а чесноти, розповсюджені на протилежній півкулі, навпаки, можуть нам вдаватися злочинами. Нема такого жахіття, якого десь не обожествляють, нема такої чесноти, якої десь не таврують. Оскільки це відмінності чисто географічного характеру, то стає очевидно, як мало повинні ми звертати увагу на схвалення чи осуд людей, почуття безглузді й необгрунтовані; тож ліпше або зовсім їх нехтувати, або без вагань віддавати перевагу людському осуду, бодай з тієї причини, що вчинки, які накликають його на нас, завжди дають нам більше насолоди, аніж вчинки похвальні.

ЕЖЕНІ. Але мені здається, що існують вчинки настільки небезпечні, настільки погані за самою своєю суттю, що їх у більшості випадків треба вважати злочинними і карати за них людей у всіх кінцях світу…

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Таких вчинків не існує, моя люба. Наперед не можна осудити навіть згвалтування або кровозмішання, навіть убивство чи й батьковбивство.