Розділ «ДІАЛОГИ, призначені для виховання молодих панночок»

Ну як, шевальє, цей задум гідний моєї уяви?

ШЕВАЛЬЄ. Він міг виникнути лише в ній; він божественний, сестро, і обіцяю блискуче виконати приємну роль, яку ти мені в ньому відвела. Ох, пустунко, скільки насолоди дістанеш ти, виховуючи ту дитину! Як тобі приємно буде розбестити її, розтоптати в юному серці всі паростки віри та доброчесності, посіяні туди колишніми виховательками! Я б до такого навряд чи додумався, цей план аж надто зухвалий для мене.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Можеш не сумніватися, я не пошкодую зусиль, аби звести її, зіпсувати, аби знищити моральні засади, яких, либонь, уже встигли понапихати в неї; я хочу, щоб за два сеанси моєї науки вона стала такою самою лиходійкою, як і я… такою самою безбожницею… такою самою хвойдою. Попередь Дольмансе, розкажи йому про все, як тільки він прийде, бо я хочу, щоб отрута його розпущеності проникла в це юне серце разом з тією, яку я впорсну туди сама, і за короткий час убила б у ньому всі сімена доброчесності, що проросли б там без нашого втручання.

ШЕВАЛЬЄ. Годі знайти кращого помічника для мети, яку ти перед собою поставила — безбожництво, нечестя, зневага до людських звичаїв стікають із уст Дольмансе, як стікав колись містичний єлей з губів знаменитого архієпископа міста Камбре. Це найпідступніший облесник, найлукавіший розпусник, людина вкрай небезпечна… О, люба сестро, якщо тільки твоя учениця слухатиметься настанов цього вихователя, я гарантую тобі, що невдовзі вона стане пропащою!

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Враховуючи ті нахили, які закладені в неї природою, це, думаю, станеться дуже скоро…

ШЕВАЛЬЕ. Але скажи мені, сестро, ти не боїшся її батьків? А що як дівчина про все розповість, коли повернеться додому?

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Нічого не бійся, батька я звабила… він мій. Признатися тобі? Я умисне віддалася йому, щоб він потім на все заплющив очі; він не знає, що в мене на думці, але розпитувати ніколи не зважиться… Він у мене на гачку.

ШЕВАЛЬЕ. Твої методи жахливі!

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Зате цілком певні.

ШЕВАЛЬЄ. Але скажи мені, благаю, хто вона, твоя юна особа?

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Звуть її Ежені, вона дочка такого собі Містіваля, одного з найбагатших відкупників у столиці. Батькові десь років тридцять шість, матері — щонайбільше тридцять два, а доньці — п’ятнадцять. Містіваль — розпусник, зате його дружина — святенниця. Щодо самої Ежені, то навряд чи я зумію описати її тобі, мій друже; не існує пензлів, які змалювали б її зовнішність; скажу тільки, що ні ти, ні я ніколи не бачили чарівнішого створіння.

ШЕВАЛЬЄ. Ну, якщо ти нездатна намалювати її, то накидай принаймні ескіз, щоб я знав бодай приблизно, з ким мені доведеться мати справу, і міг відрекомендувати своїй уяві кумира, якому незабаром принесу себе в жертву.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Ну, гаразд, друже, слухай: її каштанові коси, коли розпущені, спадають нижче сідниць, і ти їх не обхопиш і в дві долоні, шкіра в неї сліпучо-біла, ніс злегка орлиного профілю, очі ебеново-чорні й палкі, мов вогонь!.. О, мій друже, їхній погляд неможливо витримати… Ти собі не уявляєш, скільки дурниць наробила я задля тих очей… А прегарні брови, що вигнулися над ними! А повіки, що їх прикривають!.. Рот у неї маленький, зубки чудесні, й усе дивовижно свіже!.. Одна з її переваг — це строгі лінії, якими її мила голівка з’єднується з плечима, благородна грація, з якою вона її обертає… Як на свій вік Ежені висока; їй можна дати сімнадцять; її стан — взірець елегантності й витонченості, її перса чарівні… Гарніших пуп’янків, ніж ці два, я ніколи не бачила!.. Вони легко поміщаються в жмені, але які ніжні… які запашні… які сніжно-білі!.. Скільки разів, цілуючи їх, я втрачала голову! А коли б ти бачив, як оживала вона під моїми пестощами… як її великі очі промовляли до мене з глибини душі!.. Як виглядає решта, я, мій друже, не знаю. Але якщо судити з того, що

я знаю, то ніколи на Олімпі не з’являлась богиня, подібна до неї… Але я чую її ходу… Залиш нас. Вийди через сад, щоб не зустрітися з нею, і не спізнюйся на побачення з нами.

ШЕВАЛЬЄ. Картина, намальована тобою, є запорукою того, що я точно дотримаю слова… О, небо! Піти звідси… Покинути тебе в тому стані, в який ти мене привела своїми розповідями!.. Прощай… Один поцілунок… Один лише поцілунок, сестро, щоб я ним задовольнився в чеканні майбутніх розкошів.

(Пані де Сент-Анж цілує брата, ніжно стискає крізь штани його прутня, і молодик поквапно виходить.)

ДІАЛОГ ДРУГИЙ

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Привіт, моя кралечко. Я чекала тебе з нетерпінням, яке ти легко вгадаєш, якщо читаєш у моєму серці.

ЕЖЕНІ. О, моя люба, мені здавалося, я не прийду до тебе ніколи, так я квапилася якнайскоріше опинитися в твоїх обіймах! Уже за годину перед тим, як вийти, я тремтіла від страху, аби чогось не змінилося; моя мати рішуче заперечувала проти цього чудесного задуму, вона заявила, що не личить молодій дівчині мого віку іти самій; але мій батько позавчора так брутально з нею повівсь, що й сьогодні один його погляд змусив пані де Містіваль прикусити язика; кінець кінцем і вона погодилася на те, що вже мені дозволив батько, і я, як бачиш, прибігла сюди. Мені дали два дні; післязавтра ти повинна відправити мене звідси в екіпажі в супроводі однієї з твоїх служниць.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Два дні — який це короткий проміжок часу, мій любий ангеле! Чи встигну я виразити всі почуття, які ти мені вселяєш?.. А нам є про що погомоніти. Ти знаєш, що в цю зустріч я маю прилучити тебе до найсолодших таємниць. Венери? Чи вистачить нам два дні?