Розділ «Частина 3 Вершник апокаліпсису»

— І справді, де вже там чекати якихось пояснень!

Цієї миті нагодився і Гаррі зі своїми мулами. На його розстебнутій сорочці темніли плями від поту.

— Що тут у вас? Чому ми не йдемо далі?

Макс указав на блискучі вістря.

— І що тепер?

Уїлсон витяг із жилетної кишені сигару, відкусив кінчик і виплюнув його собі під ноги. Запалив сірника, прикурив і кілька разів із насолодою затягся терпкуватим димом.

— Джонатане, приведіть-но сюди коня, який везе дерев’яні ящики. Подивимося, чи сподобається догонам, якщо ми перетворимо їхні загороди на порох і щебінь. Гадаю, зараз саме приспів час для невеликого феєрверка.

43

Шарлотта й Оскар запустили бортовий підйомник і найперше відправили вниз ящики з науковою апаратурою Гумбольдта. Там зберігалися прилади, без яких неможливо було дослідити хімічні та фізичні властивості зеленого каменю. З їхньою допомогою можна було визначити його густину, електропровідність і багато інших якостей. Гумбольдт нагадав, що, хоча він і вважає, що надзвичайний метеорит належить до рослин, та він не є рослиною у звичному розумінні слова. Перш за все, тому, що складається не з води й карбонових сполук, як усі земні рослини, а з силіцію та його сполук. Силіцій — елемент, який на Землі найчастіше зустрічається у складі гірських порід і піску, що мають тверду, подібну до скла структуру. Саме так і виглядає метеорит. Енергія та поживні речовини в цьому організмі циркулюють, найімовірніше, у вигляді електричних імпульсів і світлових хвиль.

Складалося враження, що у вченого з’явився якийсь план, оскільки останніми днями він просунувся у своїх дослідженнях далі, ніж за минулі два тижні. Тепер, коли він, нарешті, отримав свої прилади, можна починати експерименти, які він до того змушений був відкладати. А їхній результат, можливо, допоможе Оскару, стан пораненої руки якого знову погіршився. Юнак навіть не наважувався зняти пов’язку, побоюючись побачити під нею щось жахливе.

Знизу почувся голос Гумбольдта:

— На сьогодні досить, діти мої! Останній ящик і годі!

— Ходімо, Шарлотто, — сказав Оскар. — Треба принести ще один ящик, а без твоєї допомоги я не впораюся. Правду кажучи, я радий, що ми закінчили. Щось мені стало важко перебувати на сонці.

Дівчина пильно глянула на нього.

— Ти упевнений, що все це тільки через спеку?

— Що ти хочеш сказати?

Вона вказала на його передпліччя.

— Ти відмовчуєшся, але я ж бачу — з тобою щось відбувається. Еліза також це відчуває. Та вона надто делікатна, інакше вже б давно втрутилася.

Оскар зробив вигляд, що не здогадується, про що мова.

— Я не розумію…