Розділ «Герман Брох Смерть Верґілія»

Це уже труд, це справа велика. І деякі тільки,

Що їх Юпітер у ласці своїй полюбив, чи їх доблесть,

Божих синів, аж на небо піднесла. Ліси ж поміж ними,

І наоколо Коціт розлив свої чорнії води.

Що ж, як бажання у тебе таке, така в серці жадоба

Два рази озеро Стікс пропливти і два рази Тартар

Чорний уздріть, як приємно на труд цей шалений пуститись, —

Знай, що слід перше зробити: десь криється між деревами

В тінях гілля із листям і пруттям гнучким золотеє —

Святощі це для Юнони підземної, їх укриває

Гай, і пітьмою похмурою їх сповивають долини.

Та не дозволено в схови підземні раніше вступити,

Доки не зірвано з дерева наріст отой злотолистий;

Це як ралець Прозерпіна-красуня собі встановила.

Зірвеш ту віть золоту — і друга уже наростає,

Й гілка ота вже таким же квітчається знову металом.

Отже, ти високо й пильно дивись і, як тільки побачиш,

В руку бери, так годиться. Бо легко сама тобі дасться,

Як лиш покликаний долею ти; а як ні, то не знайдеш

Сили, щоб взяти її, не зітнеш її й сталлю твердою.