Розділ «Герман Брох Смерть Верґілія»

Навіть місячну кулю ясну, навіть сонця вогонь — все живить дух; у всіх членах світу душа розливається, і вони, нею сповнені, стають одним цілим — тілом усесвіту… Чи помандрує на схід та зоря, пізнана й сама пізнавати прагнучи?

— Ох, Авґусте, реальність — то завше чимдалі глибше і глибше пізнання.

— Рим був пізнанням прабатька; Рим був пізнанням Енея, й про це ніхто краще не знає, ніж ти, саме ти, мій Верґілію.

Понад землею спочилою, не понад державами помандрує зоря; та Цезар про це й знати не хоче. Але і мовчати про це теж не можна.

— Зерно пізнання наші предки засіяли, римський порядок створивши…

— Я не хочу іще раз почути, що він був лиш символом… Риму реальність, реальність того, що вже створено й буде ще створено, реальність творіння мого — це має бути чимсь більшим, аніж тільки символом…

— Як символ пізнання засновано Рим; він несе в собі істину, набуває реальности, все більше і більше… Реальність — лише у зростанні й становленні.

— То сьогодення для тебе — ніщо?

— Римська держава, пізнанням породжена, себе перевершить; порядок її стане царством пізнання.

— Наша держава зростання подальшого не потребує; боги нам поможуть, германські кордони ми аж до Ельби відсунемо, створимо так найкоротший рубіж оборонний від океану до Понту Евксинського, й держава набуде природних своїх рубіконів, надійно захищена з півночі — від Британії й аж до самої Дакії.

— Держава твоя, о мій Цезарю, буде ще більша…

— Їй більшою бути не треба; якщо вона буде ще більша, італійського роду не вистачить, щоб на теренах усіх її підтримати звичаї римські і римський порядок.

— Держава реальности, що має постати твоїми зусиллями, буде щось більше, аніж просто влада на широких теренах, забезпечена військовою силою.

— Для тебе досягнення наші, далебі, геть нічого не важать… А оскільки це так, то ти їх принижуєш, зводиш до символу, який на реальність не претендує.

Ох, як важко дихати, як важко вести цю розмову, як важко боротися з цією постійною настороженістю і недовірою Цезаря, як важко терпіти вразливу його самовпевненість.

— Цезаре, мир у державі своїй ти встановив без меча, і без меча він пошириться на цілий світ.

— Це правда.

Отже, пояснення це Авґуста задовольнило.

— І я докладаю зусиль, — вів далі Цезар, — щоб приносити мир не мечем, а саме угодами; певна річ, щоб угоду ніхто не порушував, її має підтримати образ меча.

— У державі пізнання меч стане зайвим.