Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ ПАРИЖ»

— Придивиси ліпше. В куточку.

Олів’є розгледів у самому кутику білу плямочку.

— Це гноячка, — сказав він, щоб заспокоїти Армана, хоча відчув тривогу.

Той стенув плечима.

— Не кажи дурниць, ти ж людина серйозна. По-перше, не гноячка, а гноячок, це слово чоловічого роду. А по-друге, гноячок м’який і швидко гоїться. Ця ж штука тверда і збільшується з кожним тижнем. Вона дає мені поганий присмак у роті.

— І давно вона в тебе?

— Я помітив її понад місяць тому. Але, як говориться в «шедеврах»: «Мій біль іздалеку прийшов...»

— Якщо це тебе тривожить, хлопче, проконсультуйся в лікаря.

— Ти думаєш, я чекав, коли ти мені це порадиш?

— І що він тобі сказав?

— Я, звичайно, не чекав твоєї поради, але консультуватися все одно не ходив, бо якщо це те, що я думаю, то я волію цього не знати.

— Ти поводишся по-ідіотському.

— І справді, я поводжуся по-дурному, мій друже, але як це притаманно людині!..

— Твій ідіотизм полягає в тому, що ти не лікуєшся.

— Бо я не хочу почути на самому початку свого лікування: «Уже запізно». Це те, що Коб-Лафлер зумів так чудово виразити у своїх віршах, які ти прочитаєш:

Слід миритися з неминучістю, звісно,

Бо в цьому підлому світі танець

Часто йде попереду пісні.

— Усе можна перетворити на літературу.

— Ти правильно сказав: усе. Але, старий, це не завжди так легко. Ну, прощавай... А, я хотів тобі ще сказати: я одержав звістку від Александра... Атож, ти мусиш його знати: це мій старший брат, який подався до Африки, де наробив дурниць і проковтнув усі гроші, які посилала йому Рашель. Він тепер оселився на берегах Касаманки. Він написав мені, що його комерція процвітає і скоро він поверне нам свій борг.